НСОУ «Пласт» – найстарша та найбільша молодіжна організація України. Ксенія Дремлюженко, голова Пласту, опікується стратегічними напрямками діяльності організації та добре знає, як виховувати покоління лідерів в умовах війни. Ксенія – пластунка, яка доєдналася до організації у 2014 році в Чернівцях. 

Ксеніє, розкажіть, у чому полягає ваша основна місія сьогодні та як ви працюєте з ідентичністю молодих українців? 

Пласт – це насамперед про сталу програму та регулярність. Ми починаємо працювати з дитиною змалечку, і цей безперервний розвиток є нашою основою. Головне завдання сьогодні – не втратити молодь. Ми бачимо, що значна частина людей все ще перебуває в пошуках своєї української ідентичності. Тому «Пласт» стає тим середовищем, де через систему виховання ми допомагаємо дітям як розкрити лідерські якості, так і по-справжньому віднайти своє «українство». 

Пригадуючи 2014 рік та початок російської агресії, як ці події змінили Пласт? 

Я прийшла в організацію саме у 2014-му. Згодом, працюючи в центральному офісі, я побачила, як швидко зреагувала пластова спільнота. Світовий Пласт одразу почав опікуватися ціннісною підтримкою пластунів в Україні. Був створений фонд допомоги тим, хто пішов у військо. Це був запит «знизу»: пластуни йшли на фронт, а їхні друзі згуртувалися, щоб підтримувати їх фінансово. Тоді ж почалося переосмислення «військового пластування» – ця спеціалізація отримала новий поштовх для розвитку. 

А 24 лютого 2022 року? Де Ви були в той момент і як організація прийняла цей удар? 

Ми готувалися, хоча, як і всі, до останнього не хотіли вірити в такий масштаб. Ще на початку лютого ми провели зустрічі з осередками: був план, що у разі великої війни наші домівки перетворюються на штаби. 

Ранок 24-го я зустріла в Києві. О 10-й ранку команда центрального офісу вже вийшла на «синхрон». Ми закривали доступи до ресурсів, упорядковували документи – робили все, щоб зберегти життєдіяльність організації. Лише о третій годині дня, завершивши справи, ми почали евакуацію. В цей час осередки у Львові, Тернополі та Франківську вже розгортали величезні гуманітарні пункти на своїх складах та в домівках.

З якими ключовими викликами Пласт стикається зараз під час воєнного стану? 

Найбільший виклик – це наша спроможність. Попит на Пласт шалений, стоять черги з дітей, але ми не справляємося через брак волонтерів. Нам критично не вистачає виховників, готових брати відповідальність за дітей. 

Інший виклик – інфраструктурний. Через міни та обстріли значна частина України, як-от Харківщина чи Запоріжжя, непридатна для традиційного таборування. Тому ми працюємо над розвитком безпечних просторів в укриттях та вишкільних центрів у тилу. Ну і, звісно, підтримка нашої спільноти: понад 500 пластунів на фронті, 84 загиблих герої, близько 70 дітей, які втратили батьків на цій війні. Це люди, про яких ми маємо дбати щодня. 

Попри всі труднощі, якими результатами діяльності організації Ви пишаєтеся найбільше? 

Я пишаюся тим, що ми не просто вистояли, а повернулися до нашої основної статутної діяльності. Цього року ми провели близько 200 таборів та продовжуємо проводити щотижневі сходини і заходи. 

Окремо хочу виділити нашу соціальну роботу: у 2024 році ми забезпечили 492 стипендії на таборування для дітей військовослужбовців та сімей, які не мають фінансових ресурсів. Ми навіть змогли реалізувати морський табір для дітей загиблих героїв. Це те, що дає сили рухатися далі.  

Як Ви оцінюєте роль громадського сектору в Україні сьогодні? Чи відчуваєте підтримку від держави? 

Громадські організації в Україні зробили неймовірний стрибок – від аматорства до професійної ніші, часто закриваючи функції, які мала б виконувати держава. Проте в молодіжній політиці ми досі не бачимо системної інституційної підтримки. Державні гранти фактично відсутні, а без них спроможність організацій зростає дуже повільно. Зараз Пласт значною мірою тримається на плечах меценатів. 

Останнім часом ми бачимо вплив ворожої пропаганди на підлітків. Що можуть робити ОГС, аби протидіяти цьому і зменшити ризик появи «зрадників» серед молоді? 

Відповідь одна – системність. Пластова програма – це не просто розваги, це виховання цінностей. Коли на ці цінності накладається система, ми отримуємо свідому особистість. Ми підсилюємо критичне мислення та медіаграмотність. 

Але Пласт не може бути єдиним рятівником. Росія вкладає мільярди у свою молодь, у створення своєї «армії» змалечку. Нам потрібні державні рішення та системне фінансування молодіжного сектору. Це питання національної безпеки.

І на завершення, що б Ви особисто побажали та порекомендували керівникам інших українських ОГС? 

Нам дуже не вистачає спільноти керівників для обміну досвідом. Виклики у всіх схожі, і ми маємо підтримувати один одного. Також я бажаю колегам хоча б інколи «відмотувати назад» і дивитися на свої результати. Через втому ми часто не бачимо власних перемог і забуваємо себе хвалити. Дбайте про себе, вірте в цінність своєї праці та продовжуйте робити маленькі кроки там, де ви відчуваєте себе сильними. 

Дізнатися більше про діяльність Пласту можна за посиланням: https://www.plast.org.ua/ 
 

*** 

Для того, аби регулярно отримувати інформацію про можливості залучення коштів та доступ до інших ресурсів для розвитку, підпишіться на ГУРТ у Telegram