•  

+ Пiдписатися

Чи не час розвiяти мiфи про дiтей з iнтернатiв та дитячих будинкiв?   

 

 

 

 

 

 

 

"Ми не можемо робити великих справ,
лиш малі робимо
з великою любов’ю." 

Мати Тереза

Навіть у теперішній час, коли увага суспільства прикута до трагічних подій у країні, ми не повинні забувати про дітей, які живуть в інтернатах та дитячих будинках і так само потребують уваги й любові, як і рік тому. Цих дітей не стало менше, і проблема сирітства нікуди не зникла, навпаки – війна змушує невтішну статистику рости… Ми часто чуємо про волонтерські чи благодійні організації, про сиріт, інтернати. І, мабуть, у голові з’являється думка: «А що я тут можу зробити?». Здається, ми безсилі, змінити цю систему нам не до снаги. Проте не варто недооцінювати себе, бо ніколи не знаємо, коли наша увага чи просто присутність можуть стати опорою для зневіреної дитини. У людській природі закладені доброта та милосердя. І в нас безліч можливостей, аби їх проявити. Але що ж нас стримує? Однією з найбільших перешкод на цьому шляху є міфи про дітей-сиріт. Які ж вони?

Міф 1: основне – забезпечити сироту матеріально.
Нагодоване, одягнуте – чого ще треба? Звісно, матеріальний добробут – основна умова виживання, але цього недостатньо. Найосновніше, що потрібно цим дітям, – міцні та близькі стосунки з іншими людьми. Завітавши до інтернату чи дитячого будинку, ми приносимо до цієї дитини частинку зовнішнього світу й водночас самі є тією частиною. Можливо, ви не знали, але ці діти розділяють світ надвоє: той, що в межах інтернату, і той, що там, за парканом, такий чужий, ворожий і незвіданий. Пригадайте, як ви почували себе перед поїздкою в іншу країну, де немає нікого з близьких. Тому, коли вирішите піти до дітей, не поспішайте брати зі собою солодощі, іграшки чи одяг. Не виховуйте в них споживацтва. Натомість принесіть зі собою свій досвід, розкажіть про те, куди ходили з друзями, як обираєте речі, де платите за комунальні послуги.

Міф 2: колективне виховання – найкраще для дітей.
Від часів СРСР і дотепер багато людей вважає, що виховання у колективі не несе жодної загрози для дітей. Та чи уявляєте ви, як це – жити в одній спальні ще з 10–15 людьми? Як приймати душ чи ходити в загальний туалет, де частенько немає замків на дверях? А найважливіше: звідки ці діти зможуть навчитися, як поводитись із подружнім партнером і виховувати дітей, якщо вони ніколи не бачили моделі сім’ї?

Міф 3: усі діти з інтернатів та дитячих будинків – неадекватні.
Так, погано навчаються, не слухаються старших... Але пригадаймо, як поводяться дорослі люди, коли в їхньому житті відбуваються неприємні події? Чи може дитина, яка постійно відчуває біль у душі й озлоблена на світ через несправедливість, бути спокійною та зосередженою? Коли тобі жити не хочеться, бо мами більше немає, чи можеш ти вчити таблицю множення? Мабуть, відповідь очевидна. І висновок теж: ці діти не є неадекватними, їхня поведінка – це природна реакція на складні життєві ситуації, у яких вони опинилися ще такими маленькими і недосвідченими.
Пригадала день, коли мені довелося вперше в житті прийти в інтернат. Мабуть, хвилин 30 простояла біля воріт і довго вагалася, заходити чи ні. «А як воно буде?», «А що казатиму тим дітям?», «А як мені поводитись?» –
десятки запитань вирували у моїй голові. Але щойно я переступила поріг закладу, до мене підбігла дівчинка років восьми, взяла мене за руку і з усмішкою сказала «Я – Катя». Той момент розвіяв усі мої страхи і кардинально змінив моє життя…

Міф 4: це все гени.
Ми осуджуємо випускників інтернатів чи дитячих будинків за алкоголізм, проституцію та інші вчинки, вважаючи, що це генетичний спадок. Але чи насправді передається така поведінка генетично? Візьмемо до прикладу алкоголізм. Генетично може передатися лише схильність організму до такого способу засвоєння алкоголю, внаслідок чого швидше може розвинутися залежність. Така схильність є в багатьох людей, проте не всі стають алкоголіками. Чому? А тому, що в них є сім’я, друзі, робота, зацікавлення. Їм не потрібно шукати розради в чарці. Так само і з проституцією. Якщо мати була повією, це не означає, що донька приречена на таке саме життя. Проте, якщо в житті цієї дівчинки не буде людини, яка скеровуватиме її в правильному напрямку й підтримуватиме у важкі хвилини, через безвихідь, через брак досвіду і знань, ймовірно, вона піде слідами мами. Чи буде в цьому її вина? Чи, можливо, вина буде на плечах тих, хто міг допомогти, але подумав: «А що я тут можу зробити?»…

Роззирніться. У нас безліч можливостей зробити цей світ добрішим. Прийдіть до дітей хоч раз, і ви ніколи не шкодуватимете про час, який витратили. Не знаєте як? Долучайтеся до наших волонтерських рядів: www.care-in-action.org.

З любові до дітей

Ярина ПОНІЖАЙ,
голова ГО «Турбота в Дії»

 

 

 

 

 

 

 

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 0  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!


Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.