Коли я вчергове чую від експерток та експертів тираду на кшталт «От знову написав/написала журналіст/журналістка не так і не те, все переплутали», то в мене виникає цілком закономірне питання: а як треба? І ще: коли, на якій стадії співпраці, було потрібно пояснити журналістові або журналістці, в чому полягають типові журналістські помилки? А так… після бійки, перепрошую, інтерв’ю, руками махаємо, язиками плескаємо, ніби від того ситуація раптом зміниться…

А ще ми навіть не маємо власної фотокартки, щоб медійникам запропонувати, не беремося свою ж біографію кількома рядками прописати та віддати журналістові, аби тому було легше опрацьовувати матеріал. А ще – за власною ініціативою порадити (чи краще надати) бодай кілька гендерно нейтральних фото або роздрукованих статей, написаних отією простою мовою «для чайників» і «медіакаструль» на гендерну тематику. Ви так не робите? Ви пожиттєво зайняті? Тож, певно, ситуація зміниться сама: у журналістів умить зміниться світогляд, з’являться «гендерні окуляри», і люди почнуть писати «правильно»…

Ви говорите про щось студентам і студенткам, а вони йдуть на вулицю, купують «Сегодня» й «Теленеделю» і тут же все забувають…

Нехай вибачають мені колеги та колежанки, але ми справді стільки говоримо в кулуарах про необхідність змін у державі, при цьому ніби й розуміємо, через які джерела поширюються гендерні стереотипи (освіта, медіа тощо), а в підсумку звинувачуємо… тільки владу. Ніби від нас узагалі нічого не залежить. Водночас видаємо надцяту книжку, 2009-ту наукову статтю, яку читають тільки «свої», і… знову на наступному семінарі б’ємо себе в груди і критикуємо все і вся.

І все ж перш ніж після моїх слів кинете в мене яйцем або гнилим помідором, зауважу: подібні питання й сентенції мені довелося почути від головного редактора київського Інтернет-видання. Саме він мене питав, чому громадські організації не ініціюють зустрічей із медіакерівниками / керівницями, не напрацьовують механізмів співпраці, не розробляють підручників для журналістів і журналісток, рекламісток і рекламістів, дизайнерів і дизайнерок. Він іще довго говорив, але довелося зупинити та обнадіяти.

Бо всього за три тижні Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА» мав провести школу для журналістів-практиків «Гендерний погляд», попередньо також підготувавши й випустивши однойменний посібник… Підготовчі дні минули швидко.

Ця школа відбувалася вже вдруге. І, врахувавши всі зауваження та пропозиції від першого шкільного млинця, ми ретельніше поставилися як до відбору учасників та учасниць, так і до змістової частини чотириденного тренінгу.

Двадцять чотири журналісти та журналістки з Донеччини, Луганщини, Одещини, Полтавщини, Сумщини, Дніпропетровщини, Миколаєва, Запоріжжя та Києва виявили бажання та пройшли конкурсний відбір, аби взяти участь у гендерній школі. І хочеться підкреслити для тих, хто «працює з журналістами» для «галочки»: виявили бажання (особисто не запрошували нікого), пройшли конкурсний відбір (кожен кандидат / кандидатка мав / мала обов’язково написати тематичне есе; у підсумку на одне місце претендували три людини). Це не був «захід для журналістів», це була «робота з журналістами та журналістками».

Кожен медійник і кожна медійниця зі своїм баченням слова «гендер» або несприйняттям цього слова взагалі протягом кількох днів слухали по черзі виступи тренера і тренерок, працювали в групах. Подеколи з подивом помічали, що від маленьких лапок у словах «жіноча» або «чоловіча» професія змінювалося їхнє «традиційне» бачення взаємин як у трудовому колективі, так і в родині.

А от розбір матеріалів колег і колежанок разом із переглядом тематичних відеофільмів і зразків зовнішньої та друкованої реклами, мабуть, найнаочніше показав, що таке транслювання гендерних стереотипів на практиці через засоби масової інформації.

Спрямування школи на практичне застосування отриманої інформації себе цілком виправдало. Тепер кожен випускник чи випускниця зовсім по-іншому готують інформаційні матеріали, інакше сприймають будь-яку інформацію. Про це вони говорили після тренінгів, про це вони пишуть у «КРОНУ» й зараз. Що заважає так працювати іншим громадським організаціям? Відсутність бажання!

Матеріал надруковано в гендерному журналі “Я” (скачати журнал)

Посібник для журналістів-практиків “Гендерний погляд”