Книга Ігоря Куриліва «Флейти на вітрах» (вид-во «Лаурус», 2016 р.), диригента, продюсера, культурно-громадського діяча, Заслуженого діяча мистецтв України, є інтермедіальним полілогом: перекодування візуальних, музичних, поетичних знакових систем. Все це органічно створює взаємовпливи, взаємопроникнення, одивнення. Нагадаю, що ще Гегель говорив про Мистецтво, де домінантою є форма. Тобто, художня образність, колір і звук, лінія і колір… синестезія…
Багаторівнева акцентація книги на різних жанрах мистецтва – вмотивована. Хоча, як на мене, сам автор – поет герметичний. І його творчість спонукає зупинитися, перепочити, насолодитися, відчути енергію онтологічної мантри, відчути балансування «на канаті пристрастей людських», бо «лиш то єдиний спосіб не померти передчасно».
Назва поетичної збірки « Флейти на вітрах» вже викликає асоціативні звукові картинки: коли флейту наставляєш на вітер - вона сама може звучати. Йдеться про ідеальну модель гри..
Поезія Ігоря Куриліва – це літературні шкіци, або – стилізовані хокку, емоційні імпресіоністичні замальовки з глибиною помирання сонця.
Ці тексти чимось перегукуються (в доброму сенсі) з творчою лабораторією М.Воробйова, М.Григоріва, мають бездоганний естетичний формозміст.
Письменник у своїх мініатюрках експериментує, вдається до оказіонального римування, хоча, як на мене, воно – зайве, бо сама метафора дає більше, ніж ми можемо втиснути в ритмічну структуру; тому вважаю, що тести, в яких зовсім відсутня рима, ліпші:
Чому
маленький розум у бджоли
такий великий
хоч це не її доля
мати от такий
проте
у часоплині вічності
як суще
зосталася елегія густого меду
незбагненна
У книзі « Флейти на вітрах» читач-гурман може відшукати все: натурфілософію, елегійність, чуттєвість, музичність, афористичність… Почуття до жінки поетові вдається передати найпереконливіше:
Набубнявілі пуп’янки грудей
хмеліли у переступі цнотливім
його я виціловував із тебе в ніч
коли земля шептались наодинці з небом,
а місяць мов котяче око жовте
промацував вікно
чим заперечу я тепер
всю важкість доказів його
Еротичні натяки додають творчому доробку особливої пікантності, такого ніжного лоскітного відчуття життєвої наповненості.
Для мене було несподіванкою, що автор прийшов до поетичного самовираження вже не в молодому віці. Він прийшов у поезію через музику. Як слушно зауважує Ю.Андрухович: «..ощадливий у словах, і щедрий в почуттях, меланхолійно-медтативний, непідробний, а передусім – музичний. З музикою він живе все життя, а поезія – нагорода за вірність».
І. Курилів розуміє відповідальність за слово, причетність до слова, прагне його магічною силою достукатися до людей, висповідатися перед собою:
Ні з чим прийшов у світ
ні з чим і відійду
міць тіла стала
наче зчовгана підлога…
………………………………
………………………………
і пробирає страх
що я кудись спізнився
на ціле життя
За словами автора післямови Є. Барана, «Такої поезії не буває ні забагато, ні замало…».
Від себе додам, що така поетична флейта, де нижній регістр слів - приглушений, помітна його м'якість, сердечність і душевна проникливість, а верхній – звучить пронизливо,- є літературною акустикою Ігоря Куриліва. І характер висоти звуків можна змінити, регулюючи силу повітряного струменя на видиху….
Коментарі