•  

+ Пiдписатися

Розповісти правду про суспільство, в якому живеш. Як це, коли тобі (лише) сімнадцять?   

Історія студентів-режисерів з  різних міст України, які вирішили створити документальну виставу, про те, що відбувається в країні зараз, і про війну, яка залишаться триває.

В одному з цих міст спалахують феєрверки – святкові або просто чиїсь радісні, в іншому продовжують ховатися від пострілів. Це так звично, що продовжують робити це, навіть коли вони припиняються. Так відбувається вже тривалий час. Ці люди – з різних міст, різних географій – можуть не зустрітись ніколи. І, як правило, ніколи й не побачаться. Хіба що випадково – в поїздах міжміського сполучення. – Скільки тобі років?  - Де живеш? – Де навчаєшся? – На навчання чи на роботу? Ось і все. Більше вони ніколи не побачаться. Київ, Сєвєродонецьк, Щастя, Попасна, Рубіжне. Назви, схожі на назви старовинних ринків. Що ми знаємо про них? Спогади, стереотипи, випуски телебачення. Знову стереотипи. Що говорять батьки й новини? «Не їдь туди, таких міст не існує». Небезпека, вона ж невідомість, і страх втрати.

Інколи вони зустрічаються – ці паралельні світи. Так зустрічаються люди і їхні історії. Історія Людмили – саме про це. «Я хочу створити виставу і розповісти правду про війну». Юна режисерка театру, якій сімнадцять років, і її досвід, що аж ніяк не вміщається у паспортний вік. Її друзі, які приїхали в Київ не «підкорювати столицю», а працювати й навчатися. Навчатися жити – зокрема.

«Моє «доросле життя» розпочалося з вокзалів», – розповідає Люда для проекту «Being20» (інші історії з цього проекту опубліковані на «Гурті» та на сайті Open Media Hub). Я завжди когось зустрічаю і проводжаю. Або просто чекаю. І от вони зустрілися – дві історії з зовсім різних частин країни, схожі й достатньо відмінні, щоб створити виставу – не про війну, але визначену нею. «Я хочу розповісти правду…» Ту, про яку не напишуть в газетах, і, можливо, не розкажуть по радіо в ранковому випуску. Історію країни, яка живе за умовах військового конфлікту і, як багато хто із нас, не помічає або намагається не помічати.

В цій історії два герої і безліч інших біографій. Київ – місто мрій для багатьох і місто, де просто живеш і працюєш. Відео, що створюються в рамках проекту «Being 20» - про молодих людей, хто вже встиг дещо зробити в суспільстві,  що саме швидко змінюється, в нашому триваючому «сьогодні» і навіть «завтра», що тільки настає. Герої історій – звичайні та непересічні підлітки і молодь, що хочуть отримати право голосу у соціумі, що сприймає тільки умовно дорослихі виважених своїх громадян. Що ти можеш розповісти про Донбас, якщо ніколи не була там? Що ти можеш знати про Київ, якщо тільки сюди приїхав? Правду? Яку ще правду? – Ту, якої немає у завтрашніх новинах. Ту, яку розповідають сімнадцятирічні герої одне одному про телефону. «Ми так багато розмовляли, що мені здалось, що саме від нього я почую правду», - розповідає Люда. Вони проходять міст – закинутий міст на київському Подолі, тримаючись за руки, не боячись висоти і підтримуючи одне одного. Вони нічого не бояться, бо в них є досвід – спільний, і такий, яким вони хочуть поділитися.

Створення документальних історій – фільмів, вистав – про тут-і-зараз – це те, завдяки чому можемо зрозуміти, що відбувається з нами й з громадянським суспільством, в якому ми працюємо і взаємодіємо. Так багато інформації про те, що «країна єдина», а як насправді? Треба бути відкритим до світу, щоб спробувати це зрозуміти. Варто  створити виставу, і не одну, щоб спробувати – хоча б трохи – в цьому розібратися.

Історії, біографії, географія, люди, вчорашні діти. Ті, кому немає двадцяти,і ті, що стають героями власних документальних творів.

Як ставитися до феєрверків у мирному середмісті? Як пояснити батькам, що хвилюються за тебе понад усе, незалежно від твого віку, чому поїздки на Схід – це насправді важливо? Коли у сімнадцять (вісімнадцять, дев’ятнадцять) ти знаєш те, що не розповідають ані в новинах, ані вдома на кухні.

Проект «Being 20» розповідає саме про них – тих, хто змінює своє покоління, щоб воно потім змінило світ.

Історія Людмили та Іллі – не тільки про проект вистави, хоча саме про неї йдеться у цьому короткому відео. Вона про досвід, який важливий для всіх нас. Щоб розуміти, що назви малих і великих населених пунктів – не тільки топоніми, а кількість переселенців – не лише статистичні дані. Щоб трохи більше зрозуміти себе і країну, в якій довелося народитися, жити і творити.

Створення відео стало можливим завдяки підтримці за сторони OPEN Media Hub за рахунок коштів, наданих Європейським Союзом.

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 1  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!


 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.