+ Пiдписатися
Мені дуже рідко дзвонять на офісний номер. Ті, хто наважується подзвонити ;), переважно використовують мій мобільний номер, який дуже просто знайти. Тому сьогодні, по обіді п'ятниці 11.11.11, я щиро здивувався, коли адміністраторка офісу покликала мене до “апарату”. Ще більш щирим було моє здивування, коли я зрозумів “предмет” розмови: Богдане, зроби, будь ласка, так, щоб публікація “…” зникла з сайту ГУРТа. Мої “смішні” аргументи, що це неможливо бо існує якась там редакційна політика, демократична організаційна культура, повага до праці колег та “дурацька” пропозиція - “а ви просто прокоментуйте публікацію чи висловіть публічне заперечення, яке ми обов'язково оприлюднимо” були зупинені панібратським “я ж до тебе як до людини, а ти мені редакційна політика. прибери на згадку про нашу співпрацю у минулому…”
Наш офіс - це одна кімната 34 кв.м. де всі добре бачать і чують одне одного. Вже на другій хвилині моєї телефонної розмови колеги зрозуміли про ШО йдеться і якось так “принишкли” в очікуванні “рішення шефа”. Каюсь, коли я почув сакраментальне “прошу тебе як людину…” я навіть почав вагатись і подумки “шукати” варіанти, як прибрати “небажану комусь” публікацію так, щоб не зіпсувати “репутацію” порталу ГУРТ…
Так от, якби колеги не “принишкли”, мої вагання могли б остаточно “пробудити” мою “запорозьку совковість” (прі всєй любві к родному городу :) і я би зробив те, про що потім, звісно, шкодував би. Саме гнітючоменопаузна тиша в офісі, де ще хвилину тому ЖИВ мурашник з нагоди підготовки до ярмарку 17.11, зміцнили мою рішучість і я несміливо промовив Папанівську фразу: “нєт, на ето я пойті нє могу…” Поклав трубку на “апарат” і таки не пішов…
Коментарі
Як я вас розумію... це так нагадало моє піонерське минуле...
Ось вона - справжня громадська журналістика! Думаю, ви безперечно правильно зробили...
Ой мама, Богдан. Это щас везде возрождается. Муторнопротивно это все. Вы молодец, потому что трудно отказывать, когда тебя просят как человека. Но надо, чтобы им таки оставаться.
Респект! Дякую Богдане за громадянську позицію. Це мужній вчинок. Ви зробили правильний вибір на який не кожна людина зважиться. Совок дійсно повертається. І від кожного з нас залежить яким буде наше ЗАВТРА. Як сказав Євген Сверстюк - у людини завжди є вибір, вибір між поведінкою рабською, холуйською і поведінкою гідною, людською.