Під час численних дискусій щодо правомірності здійснення процедури люстрації в Україні, її відповідності загальновизнаним міжнародним стандартам та порушенням самим фактом її проведення прав службовців, доцільно враховувати висновки Європейської комісії за демократію через право (так звана Венеціанська комісія) – консультативного органу з конституційного права, який був утворений при Раді Європи ще в 1990 році.

Основною формою роботи комісії є аналіз законів та законопроектів країн-учасників, які стосуються проблем конституційного права, в т.ч. прав меншин, стандартів виборчого процесу тощо.

 Висновки даного органу широко використовуються Радою Європи як відображення «європейських стандартів» в області демократії.

В своєму звіті «Рік люстрації в Україні: історія перемог та саботажу» ГО «Громадський люстрацій ний комітет» відзначає, що цей авторитетний міжнародний орган визвав право держави Україна на «автоматичну» люстрацію. Венеціанська комісія зауважила, що відповідно до концепції «демократії, здатної себе захистити», держава має право відстороняти від доступу до заняття державних посад тих осіб, які можуть становити загрозу демократичній системі та/або показали себе негідними служінню суспільству». «Дискваліфікація певних осіб на основі того, що вони займали посади під час президентства Віктора Януковича у 2010-2014 роках або під час подій на Майдані на рубежі 2013-2014 років апріорі не суперечить міжнародним стандартам, за умови, що мов йде про посади в установах, відповідальних за серйозні порушення прав людини і винні у серйозних випадках халатності».

Водночас Венеціанська комісія наголошує, що перевірка широкого кола осіб може бути значними бюрократичним навантаженням, однак залишає за українською владою вирішувати, які посади відіграли значну роль у зловживанні владою за режиму В. Януковича у 2010-2014 роках чи під час подій «Революції гідності»  на Майдані.

«Люстрація не становить порушення прав людини як така, тому що «демократична держава вправі вимагати від держслужбовців бути лояльними до конституційних принципів, на яких вона заснована. Така демократія має бути здатною вжити заходів з упередження повернення тоталітарного режиму».

«Закон України «Про очищення влади» відрізняється від люстрацій них законів, прийнятих в інших країнах центральної та східної Європи, ширшою сферою застосування. Він переслідує дві різні цілі. Перша – захист суспільства від осіб, які через їх минулу поведінку можуть завдати шкоди новозаснованому демократичному режиму. Друга – очистити державні органи від осіб, які були задіяні у широкомасштабній корупції. Термін «люстрація» в її традиційному розумінні охоплює тільки перший процес. Венеціанська комісія погоджується з тим, що дві цілі, що переслідуються у Законі «Про очищення влади», є правомірними».

Водночас Венеціанська комісія наголошує, що впоратися з цими двома викликами для молодої української демократії на практиці є складним завданням, тому пропонує українській владі розглянути перенесення антикорупційної складової до іншої частини законодавства (Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції») чи модифікувати процедури очищення,  щоб відобразити відмінності між люстрацією в традиційному розумінні та боротьби з корупцією.

«Під час однієї із зустрічей з представниками України, Венеціанська комісія була проінформована, що проект частини 12 статті 2 не мав на увазі перетворення кандидатів на відповідні посади у нову категорію посад, що підпадають під очищення влади. Натомість, метою було введення зобов’язання для таких кандидатів надавати заяву про доступність інформації про них у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону «Про очищення влади» та про те, чи підпадають вони під одну з категорій, перелічених у статті 3 Закону. Надання недостовірної інформації тягне за собою скасування реєстрації кандидата. Система дещо подібна до моделі, використовуваної в Польщі. Венеціанська комісія зазначає, що такий порядок, навіть коли це застосовується до кандидатів на виборні посади, не буде суперечити міжнародним стандартам.

«У ході переговорів з українською владою і громадянським суспільством, Венеціанська комісія дізналася, що багато судових справ затягується. Це заважає ефективному застосуванню Закону і має бути припинено якомога швидше. Це негативно характеризує стан законності та захисту прав людини в Україні»