30 серпня в Луцьку відбувся «круглий стіл», присвячений питанню співпраці громадських організацій з політичними осередками, ініційований Міжнародним республіканським інститутом.

Не кажу вже про те, що назва якась дивнувата для сучасного адміністративного устрою країн (і України насамперед): хотілося б поглянути на суть запропонованого експертного дослідження названої організації.

Отож, дослідження ґрунтувалося на телефонному опитуванні представників організацій, виловлених з мережі інтернет. Дані було взято не з реєстру, а «на основі інформації, наявної в інтернет-ресурсах». Тобто – метод «пальцем в небо». Це дало підставу експертам МРІ зауважити, що громадський сектор в Україні вкрай неактивний.

Уже це викликає обурення, бо:

1) опитування проводилося в червні – липні, а це, як відомо, період відпочинку;
2) не кожна громадська організація ставить за мету піар своєї діяльності (більше того, поточна діяльність не завжди потребує піару).

Безумовно, активність громадського сектору України мала би бути значно вищою, але чи ж за критерієм наявності інформації в світовій мережі шукати респондентів?

Та навіть і тут можна з горем пополам проковтнути цей підхід. Найбільше бентежить інше: яку співпрацю неурядових організацій і політичних партій досліджували так звані експерти і який результат цього дослідження?

Отож, по-порядку. По-перше, зупинимося на дефініції «громадська організація». Не вдаючись у визначення (його легко можна знайти в інтернеті), зауважу, що це – об’єднання громадян, створене задля захисту інтересів певної громади. Інтереси бувають різними. Але якщо вони переходять у площину політичну, неурядова організація автоматично втрачає свій статус – «громадської» – і переходить у політичну. А тут уже зовсім інші інтереси. І вже не стільки громадські, як власні, «шкурні».

По-друге, співпрацюючи з певною політичною силою (як правило – найвпливовішою в регіоні), неурядова організація відразу «приписується» до цієї сили. І тоді будь-яка діяльність, навіть досить успішна, буде трактуватись як PR-акція політичної сили. Більше того, громадська організація з власної волі стає політично заангажованою. Можливо, так би і не мало бути, однак саме діяльність українського політикуму, спрямована великою мірою на дискредитацію самого себе, і спричинила нині існуючий стан речей. Співпрацювати з політичною партією рівнозначно що віддавати за неї голоси та представляти її інтереси (безпосередньо чи опосередковано).

Ну і по-третє: громадські організації, які займаються захистом прав та інтересів громадян, контролем діяльності політичних партій і владних структур апріорі не можуть жодним чином співпрацювати з політичними партіями.

З огляду на це виникає питання: що хотіли досягнути експерти МРІ? Довести важливість співпраці НУО та партій? Нонсенс. Почути можливі варіанти співпраці? Нонсенс, бо для чого кататися по Україні, щоб почути наперед відомі істини? Крім того ж – перед самими початком виборчого періоду.

А для роздумів – кілька фактів:

1) з киянами мандрує Україною і контролює процес зустрічей представник USAID Майк Дракман, який в Україні нещодавно, українську не розуміє, а розмови під час зустрічей йому ніхто не перекладає (нічого так стандарти для міжнародної структури, йменованої ІМР?);

2) процес обговорення ніде і ніким не фіксувався, хоча експерти роз’їжджають Україною з метою збору пропозицій. Та навіть якби і фіксувався для годиться – кінцева мета надто аморфна.

Ну і зовсім неофіційно: бачачи досить пристойну кількість людей на круглих столах, шановний американський гість передасть «своїм» у USAID, що дослідження – «круте», що тема актуальна для українців і що такі ідеї потрібно фінансувати. Чи варто щось додавати ще?