В Україні за участі понад 70 представників міністерств та відомств відбувалося спеціалізоване навчання по застосуванню законодавства про конфлікт інтересів. В його рамках країну відвідав один з провідних міжнародних експертів у сфері доброчесності, член правління Transparency International Бельгія, Еверт Жан Ламерс. Пан Еверт знайшов можливість зустрітися з редакцією Творчого об`єднання "ТОРО"  та в режимі бліц-інтерв’ю відповісти на кілька запитань щодо схожості та відмінності підходів до запобігання корупції в Україні та Бельгії.

Ред.: Україна на своєму шляху до доброчесності чимось подібна до підходів Королівства Бельгія?

Е.-Ж. Ламерс: Корупція – явище універсальне, і тому боротьба з корупцією – питання, якому приділяється велика увага в обох країнах. У Бельгії, як і в Україні, існує проблема політичного впливу на суди, що загалом робить їх менш незалежними. Приміром, під час розслідування корупційних злочинів справа майже ніколи не доходить до засудження обвинувачуваних. Я знаю, що ситуація в Україні є приблизно такою ж.

Ред.: А в чому проявляється залежність судів та яка причина такої залежності?

Е.-Ж. Ламерс: Суддя, незважаючи на всі можливості чинити справедливе правосуддя, які дає йому бельгійське законодавство, де факто продовжує залишатися залежним від волі політиків, приватного капіталу та державних службовців високого рангу. Чому я в цьому впевнений? Справа в тім, що більшість із них перебуває в конфлікті інтересів. Зверніть увагу, що я вживаю це поняття в широкому розумінні як існування в особи будь-яких обставин, що здатні істотно вплинути на об’єктивність та справедливість його рішення. Типовий приклад – суддя має дружину, яка входить до ТОП-менеджменту приватної компанії, яка забезпечує постачання продуктів в якусь публічну установу, скажімо школу. А проти цієї компанії відкривають впровадження по махінаціях під час проведення тендеру на визначення постачальників продуктів у ту саму школу. Риторичне запитання – наскільки об’єктивним буде суддя при розгляді справи стосовно тої школи чи тої компанії? Можливо, приклад трохи примітивний, але, повірте, існування конфлікту інтересів в публічних службовців Бельгії явище дуже поширене. Проте декларуються конфлікти інтересів далеко не завжди та далеко не в повному обсязі.

Ред.: І що ж тоді робити? Чи може законодавство про конфлікт інтересів вирішити проблему?

Е.-Ж. Ламерс: Не секрет, що питання конфлікту інтересів у Бельгії більш відрегульоване, аніж в Україні. В нас спеціалізований закон був прийнятий ще у 1995 році, причому законодавство щодо конфліктів інтересів є окремим від закону про корупцію. Проте дуже мало мати закон, важливо вміти його застосовувати. В Бельгії загалом нараховується трохи більше 9000 публічних службовців. І вони повинні декларувати свою власність та мандати (існування конфлікту інтересів). Проте, незважаючи на певні успіхи в регулюванні, в Бельгії все ще існує проблема правозастосування, оскільки не існує детальних механізмів моніторингу інформації, що подається,та дієвих санкцій за її ненадання.

Ред.: То виходить, що сам по собі закон про конфлікт інтересів не є панацеєю?

Е.-Ж. Ламерс: Абсолютно. В тій самій Бельгії від моменту прийняття закону і до розуміння чиновниками суті конфлікту інтересів пройшло довгих десять років. І це при тому, що приміром Transparency International Бельгія щодня проводить кропітку роботу з усіма 9 тисячами службовцями та постійно роз’яснює суть цього законодавства. На мій погляд тут доречно згадати про спеціалізований веб-сайт Cumuleo. На ньому, ввівши ім’я та прізвище будь-якого бельгійського посадовця можна дізнатися повну інформацію про те, чи була ним подана декларація про доходи, інформація про отриманий спадок за певний рік тощо. Тобто цей ресурс дозволяє посадовцю публічно задекларувати власний конфлікт інтересів, а громадськості перевірити вплив конфлікту інтересів на рішення цього посадовця. В Україні ж, я так розумію, поки що немає ані самого законодавства, ані, тим більше, способів моніторингу конфлікту інтересів. І це при армії чиновників чисельністю більше як у 300 тисяч осіб.

Ред.: Світовий досвід підказує, що ефективними моніторами існування в посадовців конфлікту інтересів могли би стати watch-dog організації. Проте тут актуальним залишається питання можливого впливу донорів чи спонсорів на рішення організацій громадського контролю. Як це питання врегульовано у Вашій країні?

Е.-Ж. Ламерс: В Бельгії поширеною є практика коли організації громадського контролю напряму не отримують гроші від влади чи бізнесу. Адже згодом ті можуть впливати на діяльність таких організацій. Тому часто створюються спеціальні фундації, які є посередником між соціально відповідальним бізнесом, який хоче допомагати третьому сектору, та безпосередньо неурядовими організаціями. Ці фундації мають добру репутацію та не впливають на зміст діяльності неурядових організацій, яким на конкурсній основі дають гроші. Це дозволяє організаціям громадського контролю зберігати незалежність на уникати будь-яких спроб звинувачень щодо їх упередженості. Можливо, цим шляхом варто піти і Україні. Адже у Вас вже є бізнес, який готовий підтримувати доброчесність. Натомість брати в нього гроші напряму є небезпечним – бізнес все ще суттєво залежний від українських політиків і навпаки.

Ред.: Дякуємо за ваші відповіді. На останок, чим організація, яку Ви представляєте, могла би бути корисною Україні та українцям?

Е.-Ж. Ламерс: Transparency International Бельгія дуже зацікавлена в існуванні партнерських стосунків з представництвом ТІ в Україні. Ми готові надавати власну експертизу та досвід, зокрема власні напрацювання в сфері запобігання конфлікту інтересів. Головне, аби на все це був запит в Україні.