Лікувати неможна помирати – а де б ти поставив кому?

Дана дискусія є досить поширеною та актуальною у наш час. Мало хто може однозначно дати відповідь, занадто ситуативним і двояким є питання.

В даній статті я піднімаю етичний бік питання, а також хочу поговорити про те, чи є можливим узаконення евтаназії в Україні та чи потрібне воно. 

Евтаназія (або ейтаназія) (грец. ευ-«добрий» + θάνατος «смерть») - практика припинення (або скорочення) життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, нестерпно страждає, задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.

«Короткий оксфордський словник» дає три значення слова «евтаназія»:

перше - «спокійна і легка смерть», 

друге - «засоби для цього»,

третє - «дії щодо її здійснення».

Останнім часом в українському суспільстві та взагалі у світі, з’являються думки щодо необхідності легалізації евтаназії.

Прибічники цієї теорії використовують велику кількість аргументації, основаної на ліберальних цінностях, в першу чергу свободі вибору. А також на думках типу «людина має право на гідне життя і гідну смерть».

Зазвичай прихильники данної теорії мають на увазі конкретні приклади конкретних людей, а не ситуацію в цілому. 

Також не останню роль грає те що в деяких країнах світу евтаназія є дозволеною ( Нідерланди, Бельгія). А у яких не дозволено, вона також є можливою - для смертоносної процедури пацієнт повинен отримати висновок лікарської комісії або рішення суду.

Також варто зазначити, що у теорії виділяються два види евтаназії:

• пасивна евтаназія (навмисне припинення медиками підтримуючої терапії хворого); 
• активна евтаназія (введення вмираючому лікарських засобів або інші дії, які тягнуть за собою швидку і безболісну смерть). До активної евтаназії часто відносять і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, що скорочують життя). 

Крім цього, необхідно розрізняти добровільну і недобровільну евтаназію. Добровільна евтаназія здійснюється на прохання хворого або з попередньо висловленого його згоди. Недобровільна евтаназія здійснюється без згоди хворого який , як правило, знаходиться в несвідомому стані.

 Я не погоджуюсь з думками щодо необхідності або можливості евтаназії, бо вважаю, що дана теорія є занадто радикальною і суперечить загальноприйнятому світогляду та цінностям. 

«Людина створена Богом за своїм образом та подібністю». Даний аргумент завжди залишатиметься найвагомішим, бо апелює до загальнолюдських цінностей. «Не убий» - говорить одна із Божих заповідей і не варто додавати себе або іншого.

 Узаконення євтаназії - це узаконене вбивство однієї людини іншою (активна), при чому людиною, яка давала клятву Гіппократа і пообіцяла будь-якими засобами зберігати і боротися за людське життя. Це узаконене самогубство ( пасивна), що також є тяжким гріхом.

Кожна людина частина творіння, вона виконує свою, дуже вагому роль у цьому світі, тому життя за волевиявленням її або іншої людини не може бути припинене. Навіть безнадійні пацієнти мають людську гідністю, а їх життя як і раніше в руках божих. Страждання теж наділені сенсом, а життя - це дар божий, від якого людина не повинна відмовлятися за власним бажанням. Це наруга над святістю життя, заперечення поваги до неї. Це що стосується етичної сторони. 

Також не можна не сказати про інші сторони цього питання.

“Невиліковно хворий” - кажуть лікарі, коли не знають, як лікувати. Але це зовсім не означає, що вилікувати не можливо. Сучасна медицина не може напевно сказати, що пацієнт безнадійний. Важких хворих на останніх стадіях смертельних захворювань в Україні тільки знеболюють і сподіваються на диво.

Хвора людина хоче піти з життя не тому, що їй не хочеться жити, а тому, що умови життя для неї стали нестерпними.

Звідси висновок : треба допомогти їй продовжувати боротися за своє здоров’я і створити умови, що сприяють цій боротьбі, полегшивши фізичну і психологічну біль. Людина приймає рішення про смерть, наче під дією афекту.

З цього також випливає те, що євтаназія може слугувати зовсім не за призначенням. Людина знаходиться в стані депресії, психологічний тиск, відчай – і вона вже готова розпрощатися з життям. “Покінчити з цим життям” - це психологічний зрив. Здається, що так вчинити найлегше. Але насправді такий крок уже виправити неможливо. За ним - порожнеча, небуття. 

Треба враховувати і те, що в нашій країні евтаназія може використовуватися як засіб маніпуляції, породжувати бюрократизм та корупцію. Також прихильниками «легкої смерті » можуть стати не лише безнадійно хворі, а й інші люди.

Наприклад, громадянці Канади, що мала гарне здоров’я, була проведена евтаназія, своє прохання вона мотивувала тим, що хоче піти разом зі смертельно хворим чоловіком. Такі випадки можуть бути і не одиничними. 

 В Україні евтаназія вважається злочином, я особисто сподіваюсь, що так і залишатиметься. Як з етичних, так із соціально-політичних міркувань. Бо вона гальмує прогрес у медицині. Від невиліковних хвороб менш ретельно шукатимуть ліки ( А колись і онко- захворювання вважали невиліковними).

З точки зору гуманності я вважаю, що треба шукати інші методи допомоги людям, що відчувають нестерпний біль і прагнуть евтаназії. Наприклад,  заморожування людей, що у майбутньому робить можливим їх лікування та одуження. Але це вже зовсім інше питання.