Я не хочу з тобою зустрічатися! Я живу без тебе трохи менше двох місяців. І я щаслива від цього! Тебе це дивує? Нехай. Тепер послухай, що я хочу тобі сказати. Ти хитріший і сильніший від мене, але у мене є одна перевага: я роблю висновок із своїх помилок. Ти народився красиво - під бризки шампанського, шипіння пива і у веселій компанії друзів. Ти був вірний мені і не зраджував мені (напочатках). Ти чекав мене як вірний друг, весело підморгуючи мені бульбашками. Як же ти, приваблюючи в мене, грайливо булькотів, наливаючись в мій келих. Ти був ласкавий і терплячий зі мною. Ти вмів бути сумним, коли у мене не було настрою, міг підтримати мене, коли я втрачала рішучість. Ти приручав мене. Ти ставав моїм другом, врятував мене від страждань і знайомив з веселими людьми. Я була рада тобі, тій легкості і безпроблемності, що ти мені давав. І ось ти приструнив мене, ти увійшов в моє життя як необхідність, ось тоді ти зняв добру маску зі свого обличчя і став жорстоким, хитрим монстром, який змітає все на своєму шляху. А я не могла тобі чинити опір, ти став мені потрібен. Без тебе мені вже не було так весело, тільки з тобою я могла забути гіркоту і біль. А яку сміливість ти в мене вселяв! Я пам’ятаю, як дружно ми з тобою збиралися на зустрічі, а потім як ретельно підбирали слова, що б боляче образити близьку людини. Ти робив мене гордою і впевненою в своїй правоті, і як я раділа (наївна). Я просто не знала, з ким маю справу! Без тебе не проходили ні зустрічі, ні розлуки.

Поступово ти витіснив з мого життя все: сім’ю, близьких мені людей. І ти заповнив цей простір, який раптом став порожнім. Ти був мені за коханого, друзів, дочку. Я залишилася одна. … Наодинці з тобою, ти став мною. І я зненавиділа тебе, а значить і себе теж. Ти відкривав мені рота і говорив за мене, залазив у мою кишеню і кидався грошима, що б годувати тебе. Ти знайшов собі друзів, з якими тобі, а значить мені, було добре. Ти навчив мене не звертати уваги на проблеми. Я говорила - «у мене проблема». «Дурниці, забудь» - казав ти, спокусливо мерехтячи у пляшці. І я з тобою все забувала. Люди говорили мені - «А чи не занадто він увійшов у твоє життя?». Я обурювалася - «Вас це не стосується! Які проблеми? Це не так »- і не звертала уваги. Одного разу настав момент, тебе тоді не було поруч (навіть якось дивно), я озирнулася навколо, і … і … ні, я не жахнулася, я померла! Так раптово в одну мить. Навколо було кладовище, скрізь стояли надгробки. Я ходила між них і читала написи, зроблені твоєю рукою: Мрія про сімейне щастя - похована, мрія отримати освіту - похована,  надія на майбутнє - похована …

 Це було кладовище моїх надій і мрій. Я ходила між рядами і вмивалася сльозами, а могили простягалися все далі й далі. І от знову підійшов ти, я відсахнулася від тебе в жаху, але ти міцно тримав мене за лікті і шепотів мені у вухо - «Розслабся, все буде добре, їх все одно вже не підняти, та вони тобі і не потрібні, ти подивися як нам добре разом ». І я безсило схиляла голову на твоє плече, закриваючи на все очі і забуваючись в тобі. Ось тут ти зрозумів, що я твоя, що тобі не треба більше залучати мене, я сама зроблю все, щоб знайти тебе - тому, що крім тебе в мене більше нічого не залишилося. Я сама повзла до тебе на колінах, а ти, ти став жорстокий: ти мучив мене болем вранці, ти більше не дарував мені насолоду просто так. Ти вабив мене ним як собаку шматком м’яса, підвішеною на мотузці. Я все більше і більше споживала тебе, що б дістати його. І з кожним разом довжина цієї мотузки зменшувалася, а твоя кількість і моє бажання збільшувалося. Я віддавала тобі все, всі сили, почуття, ти став на першому місці. Я брехала, щоб дістати тебе, я принижувалася, я продавалася за тебе. Ти бив жорстоко, пазурами розривав мене на шматки. Ти використовував відмінні тортури: печаль, біль, гнів, тугу, нерозуміння, шалені веселощі. Це те, що приводило мене до тебе. Ти зростав і мужнів, я сама вигодувала та виховала тебе. У ті короткі миті, коли тебе не було, я жахалася тому, що я стала (не ким, а саме чому). Тоді я намагалася оживити надію, але що я могла зробити без тебе? А ти з усією своєю жорстокістю закопував їх ще глибше. Я намагалася підкорити тебе собі, але тих іскорок мого Я було занадто мало, що б чинити опір тобі. Але я вже перенаситилася тобою, я ненавиділа тебе, вся моя істота протестувала проти тебе, але мої немічні спроби позбавитися від тебе придушувалися в зародку. Я знову падала перед тобою, і ти співчутливо лікував кожен рубець надісланий тобою ж. Але бажання позбутися від тебе подавало свої сходи. Я ховала від тебе мої крамольні думки, і так надійно сховала від тебе ту єдину річ, за допомогою якої я могла оживити надію, що навіть ти не розгледів її у мене. Ти запитаєш, яка річ? Приятель, це бажання, просте, величезне бажання кинути пити. До цього я хотіла просто мирно жити з тобою, підкорити тебе, зробити як перед тобою своїм другом. Я не розуміла, що або рабство, або тебе зі мною не буде і третього не дано. І коли я зрозуміла це, у мене народилося бажання, але не було можливості, адже ти як і раніше, міцно тримав мене. І ось ти розслабився і припустився помилки. Ти забув про Бога, а він побачив мої слабкі спроби і почув жалюгідні крики розуму про допомогу. Він закрив мені очі, взяв за руку і повів. Зупинившись, він шепнув мені - «Подивись навколо!» Я перестала сіпатися, відкрила очі і озирнулась. Знаєш, мені навіть смішно, тепер, - ти сам викопав собі могилу! Ти бавився не тільки зі мною, виявилося, є ще люди, яких ти тримав на тому ж повідку, що й мене. У когось цей повідець був довший, у когось коротший, мене ти тримав прямо за нашийник, туго намотавши його на руку. Але ті, хто був попереду мене, дружно обернулися і помахали мені руками, запрошуючи до себе. Я почула, як один з них сказав - «Привіт, я алкоголік, іди сюди, нас багато і ти тепер не одна, а разом легше подовжувати повідець». Я питала - «А як же: біль, туга, радість, якщо не буде його (і я боязко косилася на тебе), хто допоможе мені витримати?». Вони відповідали : "А ти поділися". Я вперто заперечувала :"З ким? Адже я одна!", " Ти впевнена? - говорили вони, сміючись - Ти подумай".

  Я подивилась на них, вони мене тримали за руки й посміхалися. Я слухала їх звернення про те, що я потрібна їм, про те, що проблема, поділена на всіх - не проблема, а тільки її часточка. "Прислухайся до себе - казали мені - і ти почуєш відповідь". Я затихла і знайшла …. "Що?" - запитаєш ти. Я відповім тобі -:"Я знайшла силу! Так, так, ти можеш сміятися, але я знайшла ту силу, якої бракує мені Вищу силу, а вона сильніше тебе! Саме завдяки їй тебе зі мною немає. Та ти ще дуже сильний, ти дихаєш мені в потилицю, і нашийник туго стискає мені горло, але дихати я вже можу. Я перестала бачити тільки тебе, у мене є тепер ті, у кого можна попросити допомоги. Я стала вислизати з твоїх пазурів. Ти можеш злитися, ставити мені підніжки, хапатися за свої улюблені тортури, але знаєш я вже не одна і, що б плакати чи сміятися, ти мені тепер не потрібен. Я знаю, ти вмієш чекати, як ніхто інший. Ти будеш ласкаво усміхатися мені, ти терпляче будеш спокушати мене і, корчити миле личико, прикидатися. Я пам’ятаю, я знаю хто ти! Я бачила твоє справжнє обличчя. Я відчула всю «радість» знайомства з тобою. І вже повір мені, я цього не забуду  і мені в цьому допоможуть. Я буду, як вони відбирати у тебе тих, кого ти, так само підманив до себе. У мене тепер є інструменти - група Анонімних Алкоголіків і Програма дванадцять кроків, а Вища Сила захищає мене від тебе. Я більше не боюся тебе. Ти стоїш за спиною і терпляче чекаєш, коли я спіткнуся, повернусь і попрошу в тебе підтримки - не сподівайся! Я буду озиратися тільки для того, щоб посміхнутися тобі в обличчя ще одним тверезим днем. І нехай допоможе мені в цьому Бог! Я не привіталася з тобою на початку листа, але в кінці я хочу сказати тобі - ПРОЩАЙ! І дай мені БОГ більше з тобою не побачиться.  

Після написання цього листа минуло дев’ять років. Я сьогодні твереза і щаслива ! Я продовжую одужувати за програмою 12 кроків, моя донька живе з нами: зі мною і дуже близькою і дорогою мені людиною (мій чоловік)! Її батька ми все- таки втратили:він помер від нашої хвороби-алкоголізму. Він не знав, що Анонімні Алкоголіки існують, у нього не було вибору, а в мене він був і я його зробила! Я твереза сьогодні, завдяки Богові й А.А.. Спасибі, що вислухали.