Вікторія (проживає на півдні України)

Мені важко згадати свій перший досвід вживання, але перший який пам’ятаю, був у 13 років. Ми з подругою випили на двох пляшку самогонки. І надалі, якщо мені потрібна була допомога алкоголю, я завжди мала його в необмеженій кількості. Моя мати гнала самогон і його було в будинку достатньо, хоч і сама вона вживала помірно.

Скільки себе пам’ятаю, ніколи не вміла вчасно зупинитися. З перших серйозних випивок, я допивати до того, що на ранок нічого не пам’ятала. Моя алкогольного життя, протікала з періодичними узливаннями “з приводу” і без. Так само під впливом свого друга (буду поки називати його так, адже він приносив мені багато задоволень поки не став шкодити), я познайомилася зі своїм першим чоловіком. Ми весь час тусувалися з друзями на дискотеках, на морі, в барах, практично не залишалися вдвох. Будучи алкоголіком вихованим на почутті провини, я не змогла відмовитися від пропозиції руки, не будучи навіть закоханої в претендента. Одне втішає-спадковість у обраного здорова.

З народженням синочка гулянки припинилися, тільки на офіційних святах я відривалася по повній. Довго наш шлюб не тривав, так як не любов переважила все-і почуття провини і бажання мати повну сім’ю і батька дитини. Я не довго прибувала один і знову ж таки під дією алкоголю зійшлася з другим чоловіком. Зійшлася, так як ми були знайомі дуже давно, але не спілкувалися. Думаю його залучили спогади про мене, а не моя п’яна персона. Мій другий шлюб трохи забарився, через мій алкоголізм, так як чоловік припинивши сам вживати наркотики, був категорично проти, навіть найменших випивань з мого боку. А якщо я приходила з запахом, влаштовував грандіозні скандали. Мені було спокійніше відмовлятися від алкоголю, так як я завжди їхала на вихідні до мами і там розслаблялася. Чоловік ходив у рейси і я гуляла по повній. Мабуть Господь побачивши моє стрімке падіння, вирішив мене пригальмувати тим, що спрямував мої стопи до церкви. Тверезою, церковнопослушної, добропорядної християнкою, мені вдалося пожити лише рік. Мій “друг-алкоголь” дав мені відпустку, щоб набратися сил для мого подальшого падіння. Не буду вдаватися в подробиці свого сімейного життя, але і з другим чоловіком ми розійшлися, що дозволило мені з новими силами приступити до його литої жертви. Я хотіла себе нагородити чи покарати. У мені боролися дві сутності-один вірячи й любляча Бога, а друге любляча алкоголь і розгульне життя. Перемогла в абсолютно легкої боротьбі - ну звичайно ж вона, ненаситна алкоголічка.

Я стала випивати щодня, балансуючи на межі напідпитку і повного ауту. Я пила скрізь - на роботі, вдома, на вулиці. На роботі допилась до того, що не прокинулася коли поступив хворий і на ранок мене попросили написати заяву про звільнення. Який це був удар, МЕНІ супер медсестрі, яка пропрацювала у лікарні 9 років, з такою ганьбою піти. І звичайно ж мене ще продовжував виручати алкоголь, хоч це і був перший дзвінок для мене. Я обожнювала читати і особливо любила тих авторів, які у всіх своїх творах культивували алкоголь. Я вважала їх особливими і себе разом з ними. Другий дзвінок задзвонив, коли на протязі місяця я “скромно” випивала так, що цього не помічала моя мама. Але стався прокол і я не розрахувавши дозу, заснула закрившись в туалеті на весь день.

А на ранок коли мама попросила мене покластися на іконі, що я припиню пити, я з жахом зрозуміла, що зробити цього не можу. Мені було 25 років і я не уявляю свого життя без алкоголю. На ранок ми були в наркодиспансері, де мені ввели на рік, якісь ліки у вену. Я не пам’ятаю цей тверезий рік, моє життя втратило фарби, інтерес. Я завмерла, застигла, я чекала. І ось настав знаменний день. У мене і в думках не було пити контрольований, я хотіла напитися, як змучений спрагою подорожній у пустелі, напитися алкоголю. Що я й зробила з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками - пісні, танці, істерика, бійка і повна амнезія. Страшне ранок навалилося на мене - сором, вина, а відразу й не бажання жити. Запевнення, що більше ніколи я не буду так напиватися. Наївна, я вважала, що можу контролювати кількість, просто раніше я не хотіла, а от зараз хочу! Єдине, що я змінила у своєму вживанні - це напій. Я стала пити пиво, а в гостях, що нальлють. Почалася низка страшних пробуджень, я вже не вставала з легким серцем, я не хотіла прокидатися. І знову Бог вирішив мене зупинити, послав мені чудового чоловіка, заради якого, я стала менше вживати. Я працювала, займалася будинком. Перший час вживала коли пропонував чоловік або ж у гостях, але до упору. А потім, щось перемкнулося в моїй голові. Не дивлячись на те, що мій алкоголізм прогресував, я продовжувала багато читати. І ось одна з прочитаних книг, змінила моє ставлення до почуття провини на стільки, що ранок не стало таким жахливим. Думаю, що це був новий фортель друга - алкоголя. Я стала вживати майже кожен день, могла не прийти додому, просидівши з бомжами під будинком на лавці. А чоловікові казала, що якщо його, щось не влаштовує, я нікого не тримаю. Я почала розуміти, що алкоголік і навіть хизувалася цим. Алкоголік питиме і я пила. Я прибирала, прала, готувала їжу, продовжувала працювати, а ввечері напивався. Мене ніщо не могло зупинити.

Навіть лежачи прикованою до ліжка, з важкою травмою ноги (думаю Бог хотів так дати мені перерву, але на жаль …) приймаючи ліки, я вимагала алкоголь. І я його отримувала. Мій чоловік настільки замучився, що готовий був дати мені все, лише б отримати спокій. Він забув, що таке повноцінний сон, бігаючи по району в пошуках милої дружини. Слава Богу він мене терпів і не залишав. Почалася моя остання стадія - не бажання жити, повне відгороджені себе від соціуму, усвідомлення вірніше надуманість про свою особливість і в той же час ненависть і відразу до самої себе. І ще очі, очі сина повні туги і болю. Я побачила їх в один з днів. Біль його очей пронизала мене на крізь і до мене прийшло розуміння, що так жити не можна. І ось тут почалися дива. Мій другий чоловік, після нашого розлучення, почав пити і пити безпробудно. Пити до такої степені, що його мати була змушена виставити його на вулицю. І ось минуло 7 років, з дня нашого розставання, як ми зустрілися, обидва п’яні., Але сумирні. Ми розмовляли всю ніч, продовжували пити.

Мої син та другий чоловік були відсутні. Не пам’ятаю скільки днів це продовжувалося, але закінчилося тоді, коли закінчилися гроші. І тут я завила - я ридала і стогнати, говорила, що більше не можу так жити. Мені хочеться знищити свій хворий мозок. На що мені мій колишній чоловік сказав: - слухай, а хочеш сходимо до Анонімних Алкоголіків? Чим ввів мене у повну збентеженість. Я гадки не мала хто це такі. Не дивлячись на те, що телевізор і фільми я дивилася, мені ніколи не траплялося навіть згадка про них. Я запитала: А хто це такі? У відповідь отримала дуже милу характеристику: - алкаші які не п’ють, а збираються разом і скаржаться на своє життя. Я готова була йти куди завгодно, тільки б не продовжувати.

Без копійки грошей, з хворою ногою, випили та й вирушили пішки на інший кінець міста. Я нічого не зрозуміла, що говорили ті з АА, але чітко зрозуміла, що прийду сюди знову, тверезою, щоб зрозуміти. Мені того ж дня вручили медаль і дві брошурки - “лист до жінки, яка можливо є алкоголіком” і “дрібниці в АА”. Саме з цих книг почалася моя тверезість. Через день я купила всі наявні книги і стала залпом читати та з тих пір - одужувати.

Спасибі моєму колишньому, покійному чоловікові, за те що привів мене в АА, за те, що протягом двох тижнів водив мене за руку на збори АА. Він не припинив пити і сьогодні, коли мені виповнилося два роки тверезості, - він лежить у могилі, куди потрапити йому допоміг підступний ВОРОГ- алкоголь.