Прогулюючись вечірнім Києвом я помітив, як переді мною несподівано прошмигнула якась сіра істота. Дівчата, що йшли поряд, гучно заверещали, розмахуючи руками та тупочячи ногами.

Це був звичайнісінький мешканець міських каналізацій та підвалів – пацюк. Я вже не вперше бачив їх на вулицях столиці. Що ж дозволило цим милим тваринкам мирно і безтурботно розгулювати київськими вулицями? Відразу згадалось, як мені вдома працівниця ЖЕКу принесла оновлений список послуг, в якому були відсутні ряд пунктів, які і так вже давно не виконувались. Відповідно, міфічна квартплата стала меншою рівно на їхню суму.

Правда, решта послуг також або не надавалась, або була неналежної якості, але суть не в тому. Зі згаданого переліку випала і дератизація. Дератизаційні роботи — це комплекс санітарно-гігієнічних, інженерно-технічних та протиепідемічних заходів, які включають роботи з винищування та захисту від синантропних гризунів (у тому числі носіїв та розповсюджувачів інфекційних хвороб людини і тварин) у будівлях і спорудах населених пунктів, на транспорті та в навколишньому середовищі. Самі працівники ЖЕКу мають простіше (хоча і далеке від наукового) визначення – «знищення паразитів».

У мене тоді відразу виникло питання: «Невже пацюки стали вже безпечнішими і приносять менше шкоди? Чи вони, внаслідок незрозумілих науці процесів мутації, почали навіть приносити людям користь? Або, може, наша влада працює вже не для людей, а для них – щурів?» Зношеність всього комунального господарства в Україні сягає близько 90%.

Місцеве самоврядування, на плечі якого зкинула держава цей тягар (при цьому забувши передати їй право розпоряджатись відповідними ресурсами), не в змозі забезпечити швидке і системне оновлення основних фондів. Вже не перший рік в Україні точаться розмови про нагальну потребу реформ у галузі ЖКГ. Власне, як і про адміністративну реформу. Однак «віз і нині там»… жодних зрушень у вирішенні цього питання. Чому ж так відбувається? Що є справжньою причиною?

Для того, щоб відповісти на ці питання, розглянемо терміни з біології, згадані на початку статті. Синантроп – це вид, який знайшов поблизу людських поселень особливо сприятливі для себе умови життя. В цьому вони подібні до паразитів, адже живуть за рахунок життєдіяльності людини.

Парази́т (грец. Παράσιτο — нахлібник) — організм, який живе за рахунок іншого організму, що називається господарем паразита. Відмінність паразитизму від хижацтва і інших форм взаємодії організмів полягає в тому, що фізіологія паразита підпорядкована фізіології господаря, його життєвий цикл (саме його існування або розмноження) неможливе (або сильно ускладнене) без отримання від господаря необхідних для нього біологічних ресурсів. Біологічна взаємодія між носієм і паразитом називається паразитизмом.

Паразити отримують необхідні їм ресурси від організму-господаря, тим самим, завдаючи йому шкоду. Часто такі взаємовідносини закінчуються загибеллю господаря. Синантропи відрізняються від паразитів своєю незалежністю від людини. Тобто, їх фізіологія не підпорядкована господарю, і, у випадку проживання окремо від людських господ, вони все одно зможуть вижити (хоча це буде дещо важче). Але, заради чіткості паралелей, ми упустимо наукові відмінності і поставимо між синантропами і паразитами знак «дорівнює» (як це роблять наші «любі» комунальники). Паразитичні види надто слабкі, щоб мати шанси перемогти в «чесній грі». Для паразитів поняття честі взагалі не існує, більше того – воно вважається проявом безумства. Головна зброя паразитів – брехня, лицемірство, зрада. Паразити бояться світла, тому всюди напускають туман, суперечливість, заплутаність. Паразити бояться своїх «донорів» («господарів»), тому намагаються їх максимально ослабити і розкласти. Смерть «донора» зазвичай вбиває й самих паразитів, але вони не думають про це, бо живуть лише «тут і тепер». Їхній примітивний, нетворчий інтелект не дозволяє заглядати в майбутнє. Погляньмо на сучасну Україну.

Ми маємо величезний розрив між багатими і бідними, між тими, хто при владі (не важливо – коаліція чи опозиція), і тими, хто поза нею. Прості громадяни платять їм гроші (податки), однак, чомусь, не «замовляють музику». Владна система існує сама по собі, окремо від народу, який її обирає, і ні перед ким не звітує. Однак живиться за рахунок народу, що проживає на території, їй підконтрольній. Це і є класичний приклад паразитизму… Коли ми чуємо обіцянки політиків вирішити ту чи іншу проблему, ми навіть не задумуємось, чому вони радо говорять про зрозумілі і дуже близькі нам речі – про пенсії, стипендії, ціни на бензин, зарплати, прожиткові мінімуми…

Вони дають нам існувати, однак нічого не роблять для того, аби ми жили. Вони не замислюються над причинами тої чи іншої проблеми, говорячи лише про наслідки. Їм це і не потрібно робити. Закони, які вони приймають, цього не передбачають. Конституція чітко визначає, що депутати не несуть жодної відповідальності за прийняті закони, і цього ніхто не намагається і не хоче змінювати. А те, що не заборонено – дозволено. Так, будь-якому учаснику Системи ДОЗВОЛЕНО красти. Покарання і відповідальність можливі лише в тому випадку, якщо якась «криса» не поділиться зі своїм керівництвом. Ані Президент, ані урядовці, ані депутати не зобов’язані звітуватись перед своїми виборцями. Тому весь спектакль, який ми бачимо з телеекранів та чуємо з радіоприймачів – лише для того, щоб нам не було нудно.

Щоб приспати нашу пильність і переконати, що зміни не можливі. А ми вже й забуваємо навіть те, ЩО ж дійсно варто змінювати. Ми втягуємось у їхню гру, і навіть сваримось поміж себе, хто ж кращий: Я., чи Ю., хоча, на справді, це не має жодного значення. Отож, повертаючись до питань, що були задані на початку статті, напрошується висновок – при нинішньому устрої влада сама стає «паразитом».

Якщо ваш ЖЕК не проводить дератизацію у Вашому домі – її необхідно провести у всій системі державного управління. Запасайтесь отрутою.