Два тижня залишилось до кліматичного саміту ООН у Копенгагені, про який багато екологів говорять як про останній шанс відвернути вже майже невідворотнє. На цьому форумі представники всіх країн можуть взяти на себе зобов’язання обмежити гігантські викиди парникових газів, або взяти на себе відповідальність за все що буде далі. А те, що це «далі» буде, вже ні в кого не викликає сумнівів.

Крім можновладців і дипломатів різних національностей, до Копенгагену зі всього світу з’їдуться тисячі представників громадських організацій. Їхня мета - підтримати саміт виявом небайдужості світової громади та й, певно, підтримати одне одного, адже поки що такий очікуваний і багатосподіваний кліматичний саміт не обіцяє стати вельми результативним…

Громадські організації, кліматичні активісти та екологи готуються «до Копенгагену» вже не перший місяць і в межах цієї підготовки проводять масштабні акції, конференції, семінари, зустрічі за круглими столами тощо. Все, що вони роблять, відбувається з метою привернути увагу людей, закликати їх виявити свою неаморфність – з надією, що кожен цей вияв небайдужості допоможе вагам перехилитися в бік правильного рішення і тим, хто має владу це рішення прийняти або ігнорувати, буде важче зробити друге.

Серед останніх подій у Києві – міжнародна конференція «Кліматична обізнаність – досвід Швеції і України», організована посольством Швеції в Україні та громадською організацією «Зелене досьє» за підтримки Міністерства освіти та науки. Зі сторони Швеції у конференції взяли участь посол Швеції в Україні Стефан Гуллгрен, голова міжнародної громадської організації «Глобальний план дій» (Global Action Plan, GAP) Мерилін Мелманн та радник парламенту Швеції, експерт з питань сталого розвитку та зміни клімату Анна Хавула.

Чому Швеція? Тому що саме Швеція є взірцевою країною у галузі захисту довкілля. Саме у цій країні ще наприкінці 19 століття вчений Сванте Аргеніус відкрив парниковий ефект і передбачив глобальне потепління, і саме тут сьогодні люди більше, ніж деінде, розуміють необхідність і нагальність змін. І зараз, коли Швеція головує в ЕС, вона робить як ніколи багато для спровокування змін і в інших країнах - Европейського союзу і не тільки.

Екологічна свідомість шведів могла б бути прикладом та взірцем для всіх інших людей планети. Але шведи ніколи не любили вихвалятися і виносити свої здобутки на огляд світової спільноти, і лише зараз вони розуміють, що це не тільки можна, але й варто робити. Адже їх успішних досвід може стати життєво важливим для інших країн та для планети в цілому.

Половину території Швеції вкривають ліси. Прогулянки лісами і полями є найбільш популярним різновидом дозвілля, його підтримують на державному рівні. Зацікавлення природою часто бере початок із лісу, і екологічна свідомість шведського народу витікає саме звідси. Швеція є абсолютним лідером міжнародних досліджень у галузі лісівництва. Вона почала впроваджувати екологічний підхід у розвиток лісового господарства ще у 1980-ті роки. Сьогодні майже половина шведських лісів має сертифікат Лісової опікунської ради (FSC), міжнародної організації, що підтримує екологічно відповідальне, соціально орієнтоване та економічно ефективне лісівництво.

Частка екологічних сільськогосподарських угідь у Швеції складає 7 відсотків. Країна посідає перше місце у списку країн, де купують екологічно чисті продукти. Цей ринок у Швеції зростає дуже швидко.

У Швеції компанії давно зрозуміли, що екологічні проблеми створюють новий ринковий потенціал у світі і що глобальне потепління приховує великі можливості для бізнесу. На сьогодні 73 тисячі людей у Швеції працюють на так званих «зелених» робочих місцях і кількість цих робочих місць з 2003 року виросла на 12 відсотків. В основному ці люди залучені до створення енергії з альтернативних поновлюваних джерел.

Третину всієї енергії у Швеції дають поновлювані джерела, третину – атомні електростанції, і знову ж таки третину – викопне паливо. До 2017 року країна планує збільшити частку «чистої» енергії до 49 відсотків. ВВП Швеції збільшився на 44 відсотків від 1990 року, а викиди двоокису вуглецю скоротилися при цьому на 9 відсотків.

Шведська комісія з питань нафтової залежності, створена при уряді у 2006 році, дійшла до висновку, що Швеція має збільшити використання біопалива на 40 відсотків до 2020 року. Сьогодні біоенергія складає 17 відсотків від загального енергопостачання у Швеції. З решток лісівництва виробляють біопаливо другого покоління для транспортних засобів. На відміну від першого покоління – таких видів палива, як етанол з кукурудзи, пшениці чи цукрових буряків, - технологія газифікації не заважає вирощувати сільгоспкультури, які можна вживати в їжу, а відходи від них – перетворювати на біопаливо. Тут використовується біомаса, яка інакше була б втрачена – скажімо, обрубки дерев у лісі, рештки хімічних процесів на паперових фабриках.

Шведський виробник автомобілів Volvo на одному з перших місць серед виробників, які значну увагу приділяють екологічним інноваціям, енергоефективності автомобілів та використанню біопалива.

Опалення житлового сектору також побудоване, головним чином, на спалюванні ресурсів, які інакше були б втрачені – енергія від побутового сміття та інших відходів, решток лісозаготівель і надлишкового тепла від процесу переробки. Енергія передається від опалювальних підприємств ізольованими трубами під землею. До централізованого опалення підключено більше 50 відсотків районів. У Швеції велика кількість так званих «пасивних» будинків, коли за допомогою розумної теплоізоляції будинок практично позбавлений необхідності обігріватися за допомогою батарей чи спеціальних приладів – вистачає лише роботи звичайних побутових електроприладів та тепла від самих мешканців!

Отже, особливе значення у Швеції надається принципу, схожому на біологічний життєвий цикл, – повертати природі те, що ми беремо в неї. І, певна річ, не нав’язувати їй зайвого. Це теперішня, звичайно, не ідеальна, але приємніша для ока, ніж деінде, картина життя у Швеції. Але ж і тут, колись було майже так само погано, як… Як у нас, наприклад.

Початковим рушієм усіх змін виступили шведські науковці. Вони першими зрозуміли, куди все прямує – насамперед, через залежність від нафти, а тоді через парниковий ефект. А також шведські вчені зрозуміли, що важливо не тільки проводити дослідження, а й інформувати про одержані результати інші наукові галузі й широку громадськість. Значну допомогу в цьому надала Королівська академія наук Швеції. Форум, заснований за допомогою академії, відомий тепер як Стокгольмські семінари і є усталеним поняттям у науковій сфері. Ці семінари є неформальними зустрічами науковців для обговорення стабільного розвитку. Потім у дослідження науковців внесено фінансовий аспект – доведено, що екологічний менеджмент, сталий розвиток, енергозбереження та економія ресурсів - це вигідно. Це, звичайно ж, відіграло неабияку роль… Зміни широко підтримали неурядові організації та активно мисляче суспільство, частка якого у Швеції ду-у-же велика. Тільки до громадських організацій з захисту довкілля у Швеції входять 181 тисяча громадян. Було організовано широкий багатосторонній діалог: як у традиційних колах – серед науковців, так і між науковцями та бізнесменами, науковцями та політиками.

Але як каже керівник проекту при Шведській раді, спрямованого на поглиблення зв’язку між науковцями та політиками, Ева Крутмаєр «Звичайно, чудово, що ми тут, у нашій маленькій країні переходимо на «зелений» транспорт і екологічно чисте молоко. Тільки як це вплине на планету в цілому, коли у великих державах теплоелектростанції продовжують спалювати вугілля?»

Тому Швеція вирішила ділитися своїм досвідом, рекламувати його, якщо хочете, і допомагати іншим країнам наблизитися до такого ж рівня, ні, не корисності для природи, а просто – нешкідливості.

Зокрема тому GAP спільно з Академією педагогічних наук по всій Україні проводять уроки зі сталого розвитку в школах, а у Києві посол Швеції, беручи участь у конференції присвяченій проблемі зміни клімату, наголошує: «Україна і Швеція мають говорити в один голос і мають продемонструвати лідерство у вирішенні цього питання. Ми сподіваємось на спільну працю!»

А праці, насправді, непочатий край… Директор інституту ботаніки НАН України Сергій Мосякін у своєму виступі на конференції поставив собі за мету дати відповідь всього лише на декілька питань: - Чи відбувається глобальне потепління? - Чи впливає на цю зміну діяльність людини? - Чи можемо ми щось зробити? - І чи варто щось робити?

Для багатьох людей ці питання можуть видатися до сорому простими. Але присвятивши дослідженню відображення зміни клімату у ЗМІ 10 хвилин (можна для зручності «дослідити» лише Інтернет-видання), легко зрозуміти, що відповіді на ці питання можуть бути діаметрально протилежними.

Сергій Мосякін відповів на них точно, коротко, але не категорично.

• Чи відбувається глобальне потепління? – Так, відбувається.
• Чи впливає на цю зміну діяльність людини? – Так, у значній мірі.
• Чи можемо ми щось зробити? – Можемо. Якщо сьогодні.
• І чи варто щось робити?..

У відповідь на останнє питання ми не почули апокаліптичних тверджень, на кшталт, «якщо нічого не робити, Земля не виживе». Планета вже не раз і не два опинялася в умовах радикальних змін клімату. І завжди біогеосфера встигала підготуватися до змін і завжди виживала, нехай і у дещо видозміненому вигляді. Звичайно, такі переломні моменти проходили складно, особливо для біорізноманіття. Наприклад, 251 мільйонів років тому, на межі пермського і тріасового періодів, зникло 80 відсотків живих видів планети. Але не життя взагалі.

Життя залишилось, в основному, його нижчі, базові види, з яких згодом знову розвинулися вищі. Не клон попередніх, а зовсім нові, не гірші і не кращі, види. І хоча зараз зміна клімату відбувається так швидко, як ніколи протягом мільярдів років не відбувалася, і для опору ми залишили планеті, як ніколи, мало природних сил – біогеосфера впорається. Життя на Землі залишиться, принаймі базові його види, початок ланцюжку, з якого все ще може бути… Але якщо Хомо Сапієнс, людина мисляча, мислитиме розумно – вона зрозуміє: твердження, яке викликає у нас гордість протягом сотень років і звучить як «Людина – вінець еволюції, заключна ланка довгого ланцюгу розвитку» - правдиве.

Продовжилася конференція у Чернігові, де ніби на закріплення у свідомості всього сказаного у Києві Сергій Трофименко, один з керівників громадської організації «Ахалар», що спеціалізується на «ненав’язливих» методах освіти і розвитку особистості, розповів притчу. Тобто не притчу, а просто таку собі реалію життя, яка, якщо провести деяку аналогію, починає звучати як притча. Стосується ця реалія слонів та цирку. Коли у цирку народжується маленьке слоненя, його прив’язують мотузочкою до кілочка. Коли слоненя маленьке, воно не може висмикнути цей кілочок – і воно звикає. І потім, коли з маленького слоненяти виростає чотиритонний слон, який не те що кілочок – цирк може підняти з усталеного місця – йому й на думку не спадає, що він може висмикнути кілочок. Під час пожежі слон згорає разом з цирком. Він не здогадується, що може висмикнути кілочок. Так і ми можемо згоріти разом з цирком, не зробивши одного елементарного руху. Так, цей рух не складний – він просто не звичний.