У вересні цього року мені випала нагода побувати на Форумі громадянського суспільства у Братиславі, що проводився CEE Trust (я так розумію, ця назва перекладається щось на зразок Траст для Центральної та Східної Європи чи якось так). Тепер, напевне, прийшов час систематизувати враження.

Декларованою метою Форуму було визначити стан та напрямок розвитку громадянського суспільства в Центральній та Східній Європі, як це бачать його дійові особи. (На думку Трасту громадянське суспільство включає в себе зареєстровані неурядові організації (НУО), а також формально та неформально організованих громадян, групи, коаліції, рухи, представників мас-медіа, освітні інституції, що працюють над покращанням громадського добробуту.) Що ж, на мій погляд матеріалу для думок було досить, хоча на Форумі представлені були, в основному, формалізовані НУО, донори та представники ЗМІ.

Головним протиріччям сьогодення, напевне, є те, що т.зв. вільний ринок, як його колись бачив Адам Сміт, регулює наше життя досить однобоко. Наче б то всім відкрита можливість реалізувати якісь ініціативи, вибирати товари та послуги на свій смак і таке інше. Але насправді виходить так, що корпорації та уряди різними методами (свідомо чи, може, несвідомо (?)) мають можливість формувати смаки, уподобання, а також моделі поведінки громадян/ споживачів. Наприклад, всім відомо, що зелені помідори несмачні і споживачі повинні були б шляхом вибору привчити бізнес до постачання в магазини смачних спілих помідорів. Але в реальності все відбувається з точністю до навпаки. Виходить, що в силу різних причин вигода від продажу зелених та несмачних помідорів більша, ніж від продажу спілих та смачних. І споживач просто не в змозі протистояти цьому фактору. А з часом він кидає всілякі намагання це робити. І це у нас, я не кажу вже про країни типу США, де зелені помідори їдять з 30-х років (рекомендую почитати: Ільф та Петров – «Одноэтажная Америка»).

Такі самі тенденції, можна прослідкувати і в суспільному житті. Ми начебто знаємо, що для нас краще, але на практиці реалізуємо зовсім інші моделі поведінки. Як, наприклад, із СНІДом. Всі знають про небезпеку та про шляхи зараження. Виходячи з простої логіки, якщо практикувати, скажімо, християнський підхід до шлюбу та статевого життя, утримуватися від дошлюбних контактів, не ходити «наліво» і т.п., то цю хворобу можна було б спинити. Але чи робимо ми так? Натомість ми бачимо, що держава (та й НУО) вже починає вчити дітей як правильно користуватися презервативами.

На цьому місці на сцену виходять громадські організації, як засоби самоорганізації небайдужих громадян. Вони хочуть щось міняти і намагаються це робити. Питання, правда, в тому, чи є тут дійсно самоорганізація. Не секрет, що більшість НУО (в тому числі і т.зв. grassroots) – це невелика команда однодумців, часто з однієї-двох осіб. Плюс трохи найнятого персоналу. А самоорганізація – це коли хтось самоорганізується, а не коли когось самоорганізують.

Тоді постає інші питання – чи ми (громадські організації, і мова йде не тільки про Україну) взагалі представляємо хоч якісь інтереси хоч якихось громадян? Експерти, які представляли свою думку на Форумі, схиляються до того, що сьогодні інтереси так званих пересічних громадян громадськими організаціями більше не представляються (на зразок, як це відбулося з партіями). Це, напевне, узагальнення, але мені воно дуже схоже на реальність, в якій ми живемо.

Також прослідковується пов’язана з цим тенденція – професіоналізація НУО. В принципі, це про те саме: НУО працює не тому, що цього потребують певні громадяни, що хочуть “самоорганізуватися”, а в силу інших різних причин. Або трохи кращий варіант – НУО намагається представляти чиїсь інтереси і тому працює. Тоді постає питання: як ми вибираємо ті інтереси, які ми хочемо представляти. Не найгірша ситуація, коли ми керуємося хоча б своїми громадянськими інтересами, до яких пристають інші громадяни.

Оскільки є й інший варіант, і це не тільки українська хвороба – представлення інтересів типу “donor-driven”, цебто коли донори вирішують, а що ж важливо для громадян. В Європі те саме. Як донори це вирішують – це вже інша тема. Ми ж знаємо, що, наприклад, побудова демократії взагалі не входить до пріоритетів звичайних людей. А її треба будувати (бо вважається, що більшість громадян просто не розуміє всіх її принад та переваг і тому нею не переймається). Тож виходить, що НУО просто приречені розвивати громадянське суспільство. Ну, правда, нас ніхто не заставляє…

Загалом, після Форуму у мене склалося враження, що громадянське суспільство зараз стоїть на перехресті, як то кажуть, в точці біфуркації. Чесно кажучи, важко сказати, чого чекати від майбутньому у цьому сенсі, я навіть не знаю, звідки у мене таке відчуття. Як кажуть американці, there’s something in the air. Поживемо – побачимо.