Чому Міклош Ковач не любить Українську державу? Угорський гіпернаціоналізм нічим не кращий від українського

Яке благо, що більшість закарпатців не вміють читати по-угорськи! А то вони би вжахнулися, що пишуть в своїй пресі наші рідні мадяри. Ба більше — які гасла виголошують лідери угорських організацій Закарпаття. От візьмімо до прикладу Міклоша Ковача, екс-народного депутата Верховної Ради, теперішнього депутата Закарпатської обласної ради. Ось кілька свіжих цитат зі статті керівника Партії угорців Закарпаття та Товариства угорської культури Закарпаття, опублікованій в закарпатській газеті “Карпатолйо”” за 14 серпня 2009 року.

Публікація, здавалося б, присвячена буденній для нинішньої України темі — президентським виборам. Але її тон і судження…

“Українську державу слід сприймати як ворожу фортецю, звідки методично тримають під вогнем закарпатську угорську спільноту — тепер, наприклад розстрілюють її освітню систему. Для того, щоб наша спільнота вийшла з-під перехресного вогню, що загрожує її існуванню, частину цієї фортеці необхідно захопити.

Взагалі, чи можливо взяти під контроль відданій угорцям політичній силі (Товариству угорської культури Закарпаття) — таку кількість позицій українського державного управління, заволодівши якими можна забезпечити для наших інтересів спокій, ба, навіть, можливість розвитку?”

Отож не більше і не менше: білим-по-чорному написано, що Українська держава — це “ворожа фортеця”, яку слід “захопити”. Принаймні хоча б її частину. Але як? Міклош Ковач має свій план. Послухаймо його самого: “Результати виборів минулих років показують, що при понад 40 тисяч голосів ми точно мали би прохідне місце в одному з парламентських списків; фракцію із золотою акцією в обласній раді; абсолютну більшість у Берегівському районі; близький до більшості результат в Ужгородському та Виноградівському районах, Берегові, Чопі. Була б у нас власна фракція в Мукачеві, Ужгороді, Хустському районі. Ми були би значною силою в Мукачівському районі. Володіючи такою кількістю голосів, з нами би серйозно рахувалися нетехнічні кандидати в президенти”.

Зауважимо, що угорців на Закарпатті усього 12%, а захопити вони хочуть владу, судячи з наведеного списку, ледь не в усьому краї. Інакше, каже він, “ми не заслуговуємо на інший кінець, як бути кількома тисячами копачів та прибиральників, які матюкаються по-мадярськи на слов’янському Закарпатті”. (Якби таке написав українець, скандал би угорці роздмухали на цілу Європу).

Риторика Миклоша Ковача вражає: “інакше ми залишимося беззахисними перед забаганками наших ворогів”. А ось його оцінка провідних українських політиків: “В останній час з іменем президента й прем’єр-міністра пов’язується гіпернаціоналістична політика щодо меншин, а отже, антиугорська політика”. Але не тільки Ющенко та Тимошенко є ворогами Міклоша Ковача. Припало на горіхи й Януковичу. “Ситуація ще більш важка, бо коли Янукович був прем’єр-міністром, якраз тоді й наступив шовіністичний поворот в освітній політиці”.

Усе, про що викрикує Міклош Ковач, викликає тільки посмішку. Українська держава, ця “ворожа фортеця”, дала закарпатським угорцям більше прав, ніж вони мали будь-коли за сто останніх років. Ба, більше — за роки правління “гіпернаціоналістів” Ющенка, Тимошенка та Януковича відкрито пам’ятник угорському переселенню через Карпати на Верецькому перевалі, проти якого категорично виступала закарпатська громадськість. У Мукачівському замку відкрито пам’ятник мадярському орлу Турулу, який, нині є символом Управління національної безпеки Угорщини і котрий закарпатці сприймають як наругу над своєю національною пам’яттю.  

В Ужгородському національному університеті на історичному факультеті відкрито угорське відділення, внаслідок чого із державного замовлення у 50 місць 20 віддано угорцям, а 30 — всім іншим народам Закарпаття, які складають 88% населення краю. (Ось де явна дискримінація за національною ознакою!).

Усі ці факти говорять про те, що угорцям роблять небачені поступки, при цьому зневажаються права і національна гідність корінної нації. Натомість у відповідь чути не слова вдячності , а навпаки — лайки про “ворогів”, “шовіністів”, “ворожу фортецю”.

Найбільше обурення угорських лідерів краю викликала потреба вчити державну мову. Важко собі уявити, але за деякими соціологічними замірами, 60% закарпатських угорців не володіють жодною іншою мовою, окрім угорської. Певно, такої національної меншини нема більше не тільки в Україні, але й у всій Європі!

Коли у світі дедалі гостріше постає необхідність володіння кількома мовами, закарпатські угорці вбачають у вивченні мови народу, серед якого живуть - “забаганки ворогів”.

І це говорить представник того народу, який закарпатців вчив мадярської у школах п’ястуками, пендриками, лайками і тотальними заборонами на будь-яке вище становище у суспільстві.

Жахливішого явища як мадяризація початку ХХ століття на Закарпатті — годі уявити. Поголовне закриття українських шкіл, перейменування населених пунктів, зміна прізвищ на угорські, насильна відміна церковного календаря, ба навіть примусове введення латинки замість кирилиці — ось що несла угорська держава українцям Закарпаття.

А тепер Міклош Ковач висловлює обурення Україні від імені 0,3% населення (частка угорців), бо, бачте випускникам шкіл треба складати іспит з української мови і літератури. А, може, “завойовник” вітряків і захмарних фортець згадав би, що подібне тестування на знання державної мови є обов’язковим в усіх країнах Європи, в тому числі й любої йому Угорщини. І на жодну посаду ніде у світі не візьмуть людину, котра не знає державної мови.

І, зрештою, на що він сам прирікає своїх земляків, захищаючи їхнє право бути не знаючи мови країни, в якій живуть (навіть на елементарному рівні шкільного тестування) як не на ту ж горезвісну перспективу залишитися “копачами й прибиральниками, які матюкаються по-угорськи на слов’янському (а таки-так, навіть Міклош Ковач мусить це визнати) Закарпатті?

Українська мова не загрожує угорській ідентичності. Як не загрожує їй словацька мова у Словаччині, де угорців - 10%, румунська у Румунії (6,6%) чи сербська у Сербії (3,5%). А навпаки — робить з них повноцінних і рівноправних громадян, які себе почувають набагато комфортніше і соціально впевненіше зі знанням державної мови, ніж без нього.

А за слова про “Українську державу як ворожу фортецю” і тому подібні непарламентські вирази Міклошу Ковачу треба відповідати.

Владні мужі повинні б ретельно читати, про що пишуть у своїх газетах угорські лідери Закарпаття. Бо антиукраїнські гасла і навіть заклики до територіальних змін там не рідкість. А це вже прямий кримінал.

Олександр Гаврош, Ужгород http://zakarpattya.net.ua/ua_news_48871.html