Одна краватка на десять років, чоловіче взуття має носитись 5 років у чоловіка працездатного віку та 6 у пенсіонера, плавки – одні на 10 років, на думку КМУ, право на купальник ні жінки ні чоловіки пенсійного віку не мають, нічого про медичну допомогу та ліки, придбання житла і меблів, - ці та інші «стандарти» життя супроводжують обрахунок мінімуму. «Споживчий кошик» українця визначається Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14 квітня 2000 р. N 656 (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=656-2000-%EF).

«Прожити» на такий розмір «прожиткового мінімуму», який є «соціальним стандартом» та одним із компонентів права на соціальний захист не є можливим. Збільшення прожиткового мінімуму призведе до збільшення розмірів соціальних виплат, адже відповідно до Закону «Про прожитковий мінімум» він застосовується для встановлення розмірів багатьох соціальних виплат. Водночас це призведе і до значного фінансового навантаження бюджет, та не вирішить проблем соціального захисту.

Кількість пільговиків ще минулого року сягнула 13 млн. осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою і близько 3,2 млн. за професійною; загалом на пільги мають право близько 43 відсотків всього населення країни; організації обрахували наявність більше 600 видів пільг. Пільги не є безкоштовними: їх утримують платники податків нашої держави. В результаті вони потребують все більшого фінансування, що стає значним навантаженням на бюджет та не дозволяє задовольняти інші потреби, у тому числі і самих справді соціально незахищених категорій населення.

Розмір прожиткового мінімуму у європейських країнах із розвиненою системою соціального захисту наближається до рівня середньої зарплати, та може забезпечити достатній рівень життя тих, хто не може самостійно отримати достатні доходи.

Водночас розробленими є чіткі підстави отримання соціального захисту від держави, і вони передбачають врахування індивідуальних особливостей такої особи (так звана адресність надання пільг та допомог). Таким критерієм є перш за все рівень доходів (під час призначення майже усіх допомог він враховується у Великій Британії), також, наприклад у Німеччині, отримувати таку допомогу є нелегко (особа повинна вичерпати всі можливі засоби самостійного забезпечення – намагатися самостійно знайти роботу, продати предмети розкоші, переїхати в дешевше житло, звернутися за допомогою по безробіттю, існують встановлені норми житлової площі).

Відсутність адресного підходу у наданні пільг в Україні спричиняє користування пільгами, які фінансуються із того ж бюджету, усією категорією пільговиків незважаючи на рівень доходів та інші обставини, які повинні враховуватись.

Серед нагальних кроків, які слід вживати у цьому напрямку, як вказують експерти проекту «Реформування пільг – наближення до європейських стандартів» мають стати:

• «інвентаризація» пільг в Україні, у тому числі «безболісне» скасування пільг, які на сьогодні не застосовуються та чи навіть суперечать актам вищої дії шляхом внесення змін до відповідних законодавчих актів;
• реформування пільг на основі адресного підходу (з врахуванням потреб, доходу та інших обставин пільговика);
• обмеження кола осіб, які мають право на пільги, у тому числі за професійною ознакою (якщо буде запроваджено адресність, відбудеться логічне обмеження пільговиків);
• згодом – монетизація частини пільг та заміна їх грошовою компенсацією після адресності;
• також це має супроводжуватись підвищенням якості та розвитку ринку соціальних послуг, у тому числі через участь неурядових організацій у наданні таких послуг.

Саме ці та інші ініціативи та зміни до законопроектів потребують обговорення та прийняття. Проте надалі стає очевидним, що політичної волі у цих питаннях навряд чи вдасться очікувати, тому що реформування пільг не є привабливим політичним рішення, а навпаки, навіть мінімальне збільшення певних виплат чи декларація нових пільг напередодні виборів вважається доцільнішими.

Навіть у Росії після часткової монетизації пільг у 2004 році вперше рейтинг Президента знизився нижче 50 %. Невід’ємною частиною реформування залишається залучення громадських організацій та інших інститутів громадянського суспільства до процесів реформування, інформування та роботи із населенням, у тому числі велику роль відіграє забезпечення доступу до інформації, яка стосуються питань бюджету та реалізації пільг в Україні, залучення до участі у громадських дорадчих органах та інших механізмах консультування.

Проект «Реформування пільг та привілеїв – наближення до європейських стандарті» реалізовується Центром громадської адвокатури за підтримки програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження».