bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

У надзвичайній мандрівці до печер незрячих людей та тих хто бачить зрівняла темрява

На дотик, слух, нюх, повзком, навприсядки. Українські незрячі мандрували лабіринтами унікальної печери “Млинки”, що на Тернопільщині.. Майже добу їхні зрячі помічники: спелеологи, психолог і журналісти у печері прожили без світла. Результати акції “Світло для друга”, скоріш за все ввійдуть до Книги рекордів України.

В цій акції брали участь незрячі з Харківщини, Київщини а також Тернопільщини. Спуску передували психологічні тренінги. Шістнадцятеро зрячих і незрячих людей мали об’єднатися в єдину команду, навчитися відчувати один одного, не боятися попросити допомоги. За декілька годин малознайомі стали найкращими друзями, розповідає незрячий поет з Обухова Геннадій Горовий. В перший день хлопці і дівчата неподалік від печер розгорнули наметовий табір. Розкладали намети, збирали сухе гілля для вогнища незрячі разом із товаришами, що бачать.

Печери, які вони в уяві незрячого? У кожного з восьми учасників походу свої здогадки. Перед входом до підземелля харків’янин, масажист Сергій Сорока так змалював образ печер про які читав лише у пригодницьких романах: “Я уявляю печери холодними, з великою вологістю”. А от в уяві члена параолімпійської збірної України, він займається штовханням ядра, Юрія Копйова, який сам прибув до експедиції з Київщини, печери мають вузькі коридори зі стінами цементного кольору. На думку Юрія, печери пахнуть сирими грибами.

Суботнього вечора після того як усі учасники походу одягли спеціальні комбінезони та каски була дана команда вперед до підземного царства. Ми заходили до печер “Млинки” парами, з людиною без зору йшов зрячий товариш. Під печерне склепіння заходили мовчки, було чутно лише стукіт касок, що вдарялися об камінні низькі стелі та шурхіт наших кроків. Ми намагалися перш за все відчути печерний дух, вслухатися в тишу. Як говорять спелеологи, у тиші теж є свої звуки. Незрячі із захватом розглядали руками настінні витвори мистецтва, які створила природа. Це цілі орнаменти, барельєфи, які нагадують то морські хвилі, то химерні мордочки фантастичних тварин.

Цікаво, що сліди на стінах, які залишили своїми слюсарними інструментами люди, набагато незграбніші. За словами керівника спелеологічного клубу “Кристал” Володимира Снігура, в “Млинках” розвідано майже 40 кілометрів ходів, і спелеологи продовжують відкривати все нові. Печера представляє собою підземний лабіринт на багатометровій глибині, що у продовж мільйонів років промивався водами відступаючого моря у гіпсових породах. Після цього на стінах печери наросли кристали гіпсу, з’явилися сталактити, кам’яні хвилі. Тут десятки ходів і залів: “Казка”, “Фантазія”, “Прес”, “Чортове горло” та ін. Як тільки-но незрячих ознайомили із залою, де поклали каримати, спальники, харчі, розпочалася найскладніша частина підземних мандрів - доба без ліхтариків. Тепер незрячі стали супроводжувати людей, які все своє життя звикли отримувати інформацію через зір.

Для психолога Павла Гор’єнка життя у продовж майже доби без світла - це не просто експеримент, він бажав зрозуміти себе в нових обставинах, спробувати відчути як живуть люди без зору, на які органи чуття вони зпираються у повсякденному житті. І чи може зряча людина користуватися для повноцінного отримання інформації про оточуючий світ в повній мірі слухом, нюхом, дотиком. Відомо ж твердження науковців, що людина отримує через очі 80 - 90 відсотків інформації. Без світла у зрячих людей загострилися органи чуття, вони почали дослухатися звідки линуть голоси учасників експедиції, руками не соромились розглядати виступи, каміння, стіни плечі свого помічника у парі. У вузьких лабіринтах довелося повзти або йти навприсядки, протискуватись крізь вузькі ходи і щілини, а в деяких місцях долати “розпори” – глибокі тріщини в гіпсовій породі печери.

Попереду групи йшов Володимир Снігур, спелеологи його називають Батьком печери, за ним ваш кореспондент. Мені довелося з півслова розуміти команди Володі, і головне чітко зорієнтувати зрячих і незрячих своїми підказками, як краще зігнутися, чи пройти не послизнувшись на крутому печерному ґрунті. В перші хвилини люди у яких забрали можливість бачити втратили відчуття простору, вони не розуміли, з якої сторони стоїть їх незрячий помічник, погано відчували ширину і довжину зали або печерного проходу.

Автору ідеї незвичної підземної мандрівки журналістці Національної радіокомпанії України Ользі Івановій темряві довелося наново вчитися орієнтуватися. За словами Ольги, вона не звикла покладатися на тактильні чуття, для неї це було відкриттям, що через пальці рук можна отримувати так багато яскравої інформації. Ольга почала звертати увагу на форму камінців, їх стало цікаво які вони на дотик - гладенькі чи шаршаві. Радіожурналістка вважає, що якби користувалася зором, то не звертала б уваги на форму кристаликів та настінні випуклі малюнки. Якщо незрячий Юрій відчув у печерах запах грибів, то Ольга - глини. У печерних лабіринтах незрячі були господарями ситуації, від їхніх чітких команд залежало пересування людей для яких темрява це щось страшне. У повній темряві учасники підземної експедиції подолали 40 метрів за дві з половиною години. Втомленим учасникам походу захотілося вечеряти. Майже о дванадцятій ночі незрячі кухарі - харків’янин Володя і тернопілянка Олена почали готувати бутерброди, при цьому коментуючи як ріжуть сир, ковбасу, хліб і все змащують майонезом. Адже в ранці мали приготувати сніданок вже їхні зрячі друзі. У психолога Павла Горбенка вийшли найтонші шматочки сиру і ковбаси, в ранці він в темряві зміг нагодувати усіх учасників походу. Олег Удич, один із зрячих учасників походу, каже, що ідея насправді надзвичайно „бомбова”. Поставити зрячих у рівні умови з незрячими, і потім поділитися враженнями хто що відчував.

Протягом часу, який експериментатори провели у печерах, вони робили усе, що зазвичай роблять незрячі люди у домашніх умовах. Незрячий Петро Деркач пішов до печер разом із дружиною Оленою, Ось які у них враження: “Сирість, вологе повітря. Ходили ми обмацували стіни. Але враження передати дуже складно. Радість переповняла від того, що можеш себе відчувати на рівні з тими, хто з нами із зрячих погодився туди в похід” - розповів Петро.

В Україні це перший похід незрячих до печер. Організатор акції “Світло для друга” Ольга Іванова вважає, що цей спуск до печер гідний книги рекордів України.

Контакти

  • Володимир Носков
  • ВМГО “Генерація успішної дії”
  • [email protected]
Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 0  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.