Сучасній науці все більше притаманні риси електронної. Механізм рецензування робіт при публікації в наукових журналах у багатьох випадках не дозволяє достатньо швидко ознайомлювати наукову спільноту з новими результатами досліджень. ГУРТ окреслює один зі способів вирішення цієї проблеми, а саме – відкритий доступ (Open Access).

Йдеться про розміщення наукових робіт, презентацій, лекцій, мультимедіа в Інтернеті з можливістю вільного і безкоштовного доступу до них. Науковець має змогу розмістити примірник своєї статті в архіві чи репозитарії або опублікувати її в журналі відкритого доступу.

«Зелений» шлях

Тетяна Борисова, завідувачка відділу електронних архівів Наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія», пояснює: «У світі існує дві практики відкритого доступу: «зелений» та «золотий» шлях. У випадку із «зеленим» шляхом автори підтримують себе, самоархівуючи свої роботи у відкритий доступ на репозитаріях (цифрові колекції наукових статей, – авт.), власних сайтах. Крім того, сьогодні набувають популярності соціальні мережі для науковців. Українські науковці переважно користуються такими ресурсами, як Academia.edu, ResearchGate».

За словами Тетяни Борисової, в Україні багато університетів підтримують інституційні репозитарії. Серед них – Національний університет «Києво-Могилянська академія»; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Харківська національна академія міського господарства; Тернопільський технічний університет імені І. Пулюя; Житомирський державний університет імені І. Франка, який розробив перший український ОАІ ґарвестер – ресурс, що індексує метадані з різних архівів і забезпечує глобальний пошук наукових робіт; Харківський національний університет імені В. Каразіна; Львівська та Донецька політехніки; Донецький національний університет.

У своїй статті Тетяна Ярошенко, голова правління ГО «Українське Фулбрайтівське коло», виконавчий директор Громадської організації «ELibUkr: Електронна бібліотека України», повідомляє, що репозитарії також містять метадані кожної статті (назву, автора та інші біографічні деталі) у форматі Open Archives Initiative Protocol for Metadata Harvesting (OAIPMH, Протокол для збору метаданих ініціативи відкритих архівів). Пошук відбувається неначе в одній глобальній бібліотеці – через Google або інші спеціалізовані пошукові системи.

Важливим для «зеленого» способу відкритого доступу в Україні є проект ELibUkr «Електронна бібліотека України: Створення центрів знань в університетах України».  Інноваційний проект об’єднує бібліотеки вищих навчальних закладів, національні бібліотеки та інші організації України. Мета проекту – забезпечення доступу до світової наукової інформації, створення власних академічних ресурсів, а також інтеграція української науки та бібліотечної справи у світову наукову комунікацію. Проект передбачає передплату ліцензованих інформаційних продуктів для кожного університету – електронних журналів, електронних книг, баз даних. Основу ELibUkr становить єдиний портал, який спрямовує користувачів до всіх типів електронної інформації. Студенти, викладачі і науковці отримують вільний доступ до всіх ресурсів проекту.

«Золотий» шлях

Другий спосіб підтримки відкритого доступу – «золотий» шлях. «Українські університети видають рецензовані журнали, матеріали яких виставлені у відкритий доступ для користувачів. Читач не сплачує гроші за перегляд такого видання», – зазначила представниця наукової бібліотеки НаУКМА Тетяна Борисова.

Ця інформація безкоштовна, оскільки за створення інформації та її розміщення в мережі сплачує інституція, де працює автор, чи редколегія журналу. Натомість, для автора статті публікація у журналах відкритого доступу вимагає чимало коштів. «В Україні ця практика спрацьовує не скрізь», – зауважила Тетяна Борисова.

За даними статті, опублікованої на науковій платформі PLOS, до 2020 року кількість журналів відкритого доступу в світі стрімко зросте на 60%.

Досвід України

Порівняно зі світовими практиками впровадження відкритого доступу, українська наука має певні особливості. «Зазвичай, журнали мають політики, які регулюють дії автора публікації відносно своєї статті. Завдяки ресурсу SHERPA/RoMEO (база, в якій зібрана інформація про етику публікації та політику видання, – авт.) автор може дізнатися, чи має змогу архівувати статтю, подану до певного видання, після публікації (препринт) або після (постпринт), чи зробити PDF-версію, – повідомила Тетяна Борисова про загальноприйняту практику публікацій. – На жаль, українські журнали часто забувають вказувати про можливості архівації роботи. Науковцям доводиться уточнювати цю інформацію. За відсутності відповіді автори архівують роботи на свій страх і ризик», – підсумувала українські реалії експертка.

За її словами, хоча науковець володіє авторським правом на свою роботу, він може мати не достатньо прав для фінальної версії публікації – так званої видавничої верстки для журналу. Пані Тетяна зауважила, що у такому випадку науковці можуть захистити свою інтелектуальну власність, заархівувавши препринт – неопублікований варіант своєї роботи.

Тетяна Ярошенко, голова правління ГО «Українське Фулбрайтівське коло», виконавчий директор Громадської організації «ELibUkr: Електронна бібліотека України» вважає, що академічна свобода, яку підтримують університетські спільноти з усього світу передбачає вільний доступ до наукової інформації. Крім того, сьогодні вже є безліч доказів, що дослідницькі статті, архівовані науковцями у відкритому доступі, цитують набагато частіше, ніж статті з традиційних журналів. 

В Україні ж, як зазначає у своїй статті Тетяна Ярошенко, значна кількість наукових публікацій українських учених (від 170 до 200 тисяч на рік!) залишаються невідомими не лише світовій, а часто й вітчизняній науці.

Ілюстрація: www.nature.com