26 квітня 2017 року виповнюється 31 рік із дня Чорнобильської трагедії, яка до сьогодні залишається найбільшою техногенною катастрофою за всю історію ядерної енергетики. ГУРТ підготував короткий екскурс в історію, щоб розповісти про соціальний вимір аварії на ЧАЕС.

Екскурс в історію події

26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Ця аварія вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики. Крім того, вона набула великого суспільно-політичного значення для України та українців.

Аварія призвела до забруднення значної території України, Білорусі та Росії, а число постраждалих можна визначити лише приблизно. Населення 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС внаслідок катастрофи було змушене покинути свої домівки. Розрив зі звичним соціальним середовищем призвів до низки проблем – соціальних, матеріальних і психологічних.

Спочатку керівництво СРСР намагалося приховати масштаби трагедії – аргументом для замовчування висувалися міркування про запобігання паніці – та відмовлялося від міжнародного співробітництва для проведення робіт із ліквідації наслідків ядерної катастрофи. Евакуацію планували провести 26 квітня 1986 року, однак уряд СРСР її затримав. Тільки в 1989 році радянське керівництво звернулося до Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ) з проханням дати експертну оцінку діям щодо ліквідації наслідків аварії.

Катастрофа на Чорнобильській АЄС сколихнула українське суспільство та мала значний вплив на подальші події, які призвели до падіння Радянського Союзу. Трагедія на ЧАЕС підірвала довіру серед населення й державно-партійної номенклатури УСРР до керівництва СРСР, оскільки атомна електростанція напряму підпорядковувалася центральним державним органам у Москві. Чорнобильська катастрофа продемонструвала недоліки радянської системи, яка призвела до катастрофи та не змогла ефективно впоратися з її наслідками. Особливе обурення людей викликали спроби радянського влади приховати масштаб трагедії. Реакція суспільства на катастрофу та дії влади активізувала демократичні процеси в УСРР. А в листопаді 1988 року в радянській Україні відбувся перший масовий мітинг із критикою влади в галузі вирішення екологічних проблем, зумовлених катастрофою на АЕС.

Чорнобильська катастрофа вказала на небезпеку відгородження ядерної енергетики від контролю громадськості й довела необхідність відкритого й об'єктивного діалогу щодо всіх аспектів використання атомної енергії. Під впливом аварії на ЧАЕС в Україні активізувався екологічний рух. Внаслідок колосальних робіт по дезактивації рівня радіації вдалося досягнути вагомих результатів. Завдяки зусиллям учених, інженерів і ліквідаторів значно зменшили обсяги радіаційного забруднення, що в перспективі врятувало тисячі життів. 

Соціальний вимір трагедії на Чорнобильській АЕС

У перші роки після катастрофи найбільше остерігалися впливу радіації на здоров’я людей, однак згодом виявилося, що й соціально-психологічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС є не менш небезпечними для суспільства. Через аварію з Чорнобильської зони евакуйовано понад 100 тис. осіб. Переселенці із зони відчуження часто не могли адаптуватися, оскільки не відчували себе постійними жителями на новому місці. 

У 1986 році в Україні запровадили компенсаційну політику, яка стосувалася постраждалих внаслідок Чорнобильської аварії. Після 1991 року соціальні програми для подолання наслідків цієї трагедії розширили. Однак взяті зобов'язання повністю не виконувалися, що зумовлювалося їхньою незбалансованістю, акцентуванням насамперед на виділенні компенсацій, які важким тягарем лягли на бюджет. 

2002 року свою діяльність розпочала Чорнобильська програма відродження та розвитку (ЧПВР), заснована на основі рекомендацій агенцій ООН. Її метою стало подолання довготермінових соціальних, економічних і екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи.

До речі, ГУРТ також долучився до ліквідації соціальних наслідків аварії на ЧАЕС, спрямувавши свою діяльність на підтримку розвитку самоорганізації громад у проекті «Нові можливості для сільських громад, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» (2011-2013 рр.), що реалізовувався за фінансової підтримки Фонду підтримки демократії ООН (UNDEF) і охопив 6 сільських громад Київської області, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Метою проекту було забезпечення інклюзивного врядування в сільських громадах, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Впродовж реалізації проекту громадам вдалося досягнути вагомих результатів.

Однак і досі значна частина населення, постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС, покладає розв'язання своїх проблем насамперед на державу, що разом із тим поєднується з незадоволеністю владою, повною особистою пасивністю та орієнтацією на довічну державну ренту. Питання відродження та розвитку окремих громад продовжує залишатися серйозною проблемою. Грошова допомога та пільги – це насамперед підтримка виживання індивіда, яка не допомагає соціальній реабілітації та розвитку. 

Чорнобильська катастрофа у мистецтві

Чорнобильська катастрофа знайшла своє відображення у сучасних творах мистецтва, через які людство намагається осмислити наслідки трагедії. Зокрема, через книги, фільми та комп’ютерні ігри аварія на ЧАЕС увійшла у масову культуру. Тема Чорнобильської трагедії має місце у поетичних творах Івана Драча («Чорнобильська мадонна», «Ніж у Сонці», «В мікрофон криниці»), Ліни Костенко («Атомний Вій опустив бетонні повіки…»), Бориса Олійника («Сім»), Дмитра Павличка («Листок»).

На подоланні інформаційних наслідків аварії та стереотипів, які виникли навколо неї, зосереджені книги еколога та командира взводу радіаційної розвідки під час катастрофи на ЧАЕС Сергія Мирного – «Чорнобиль як інфо-травма» та «Чорнобильска комедія». Автор вважає, що в сучасних техногенних катастрофах шкода завдається не лише радіаційними чинниками, а й реакцією та інформованістю суспільства щодо цього.

Тематика «простих людей», які постраждали внаслідок катастрофи, посідає значне місце у творчості білоруської письменниці та нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич («Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього») .

Сучасний український письменник Маркіян Камиш у свої романах відображає насамперед сучасний стан Чорнобильської зони відчуження («Оформляндія, або прогулянка в Зону»). Автор відходить від традиційного заглиблення у минуле Чорнобильської катастрофи, а зосереджується насамперед на зоні відчуження, як особливому соціально-психологічному феномені.