Складна ситуація на ринку праці, яка сьогодні склалась в Україні, є результатом не тільки нестабільної ситуації в країні, політичної та економічної кризи, загострення конфлікту на сході, а й відсутності державної політики у сфері зайнятості, відсторонення урядових інстанції від створення конкурентоздатного ринку праці та непроведення моніторингу відповідними державними установами аналізу попиту на спеціальності та професії, які потребують роботодавці. Саме тому в Україні спостерігається надлишок фахівців одних спеціальностей, брак інших і повна відсутність стратегії дій для виходу з цієї ситуації.

18-19 лютого 2016 року у Києві за ініціативи Федерації професійних спілок України відбувся міжнародний семінар «Політика ЄС у сфері зайнятості та соціального захисту».

На семінарі учасники розглянули міжнародний досвід вирішення проблемних питань на ринку праці та в сфері соціального захисту. Серед міжнародних експертів були фахівець із Фінляндії Еллі Аалтонен з доповіддю «Підтримка соціального захисту: соціальне страхування, соціальна допомога, доступ до базових соціальних послуг», представниця Литовської Республіки Кристина Вішняускайте-Радінскіне з доповіддю «Соціальні стандарти після Лісабонського договору та Стратегія Європа-2020», фахівець з Німеччини Торстен Крістен із доповіддю «Соціальне забезпечення та прожитковий мінімум» і Магда Жупанчич з презентацією «Збереження робочих місць у процесі реорганізації та приватизації підприємств» зі Словенії.

Доповідь про досвід Словенії у збереженні робочих місць, яку підготувала представниця  Міністерства праці, сім’ї, соціальних справ та рівних можливостейМагда Жупанчич викликала найбільшу зацікавленість учасників семінару. Саме тому ми вирішили поділитися основними тезами, які висловила пані Жупанчич на заході.

Словенія – це країна, що пройшла шлях від соціалістичної держави до країни з розвиненою конкурентоздатною економікою і має досить успішний досвід у подоланні проблем, які виникли у перехідний період.

Донедавна Словенія була однією із союзних республік Югославії. Проте у 1989 році в країні задля виходу з федерації вдалося змінити конституцію. Тож у 1990 році пройшли вибори на багатопартійній основі, і Словенія оголосила про свій суверенітет і незалежність, що громадяни схвалили на референдумі. На сьогодніСловенія є членом НАТО, ЄС і Шенгенської угоди, проте щоб досягнути таких успіхів, країна пережила складний перехідний період.

Словенія пройшла два основні періоди реструктуризації, а саме:

1990-х рр.:

• незалежність від Югославії і відповідна втрата традиційних торгових партнерів;
• процес приватизації і масових звільнень.

після 2008-2009 рр.:

• криза затягується у зв’язку із внутрішніми потрясіннями і зниженням експорту;
• процес приватизації, пов'язаний із внутрішньою фінансовою кризою;
• структурні зміни;
• втрата конкурентоспроможності;
• залежність від тенденції в економіці ЄС (відкрита економіка)

Проте, за словами Магди Жупанчич, однією із основних проблем для простих громадян Словенії у складних 90-х і наступних роках було безробіття, оскільки на ринку праці з’явилося багато висококваліфікованих працівників, які мали гарну освіту і занадто багато кваліфікації, а роботодавцям були необхідні робочі спеціальності.

В цей час у сфері зайнятості відбулися наступні структурні зміни:

• повільна адаптація до нової економічної ситуації
• перенесення акцентів зайнятості у сферу послуг (диспропорції на ринку праці)
• втрата конкурентоспроможності через нові вимоги на ринку праці

Негативний вплив на робочу силу здійснило масштабне безробіття людей із низькою кваліфікацією, в основному, середнього віку, втрата навичок і кваліфікації високо досвідчених працівників у зв’язку із реструктуризацією (металургійна, машинобудівна галузі), а також збільшення вертикальної й горизонтальної невідповідності.

Тому на державному рівні змінили підходи до формування ринку праці в країні, враховуючи потреби роботодавців. Однак для цього державі необхідно точно знати, який сектор зайнятості населення розвивати.

Державна політика Словенії у сфері зайнятості зосередилася на так званому «людському капіталі».

Наприклад, для безробітних впроваджувалися навчальні програми, тренінги. Проблема була в тому, що безробітна людина втрачала наявну кваліфікацію, при цьому не набуваючи нових знань, тому не могла отримати нову роботу. В зв’язку з чим багато громадян зверталося до держави за отриманням допомоги по безробіттю, що зумовлювало замкнене коло.

Проте завдячуючи впровадженню державою навчальних програм і тренінгів,безробітні отримували нові спеціальності, кваліфікації, навички і згодом могли віднайти роботу в зовсім новій для себе галузі.

Людям необхідно було дати шанс на отримання роботи. Цей підхід сприяв працевлаштуванню. Держава підштовхувала безробітного до навчання і подальшого працевлаштування, тим самим зменшуючи кількість претендентів на допомогу по безробіттю. Особливу увагу приділяли довготривалим безробітним.

Завдяки своїм природним ресурсам і місцезнаходженню Словенія є промисловою країною, в якій виробляється багато продукції, проте на сьогодні словенці переорієнтовуються на країну з гаслом «Економіка знань», де висококваліфіковані кадри вироблятимуть більше продукції і надаватимуть якісніші послуги завдяки підвищенню своїх знань і відповідно використанню високих технологій.

У Словенії неодноразово висловлювалися думки, що держава витрачає зайві кошти на навчання безробітних, проте стабілізація на ринку праці говорить на користь таких витрат.

«Інвестування коштів у традиційне навчання й навчання протягом життя для збільшення кадрового потенціалу – лише це може забезпечити отримання гідної праці», –  підкреслила Магда Жупанчич.

Вироблена під час кризи 90-х стратегія державної політики у сфері зайнятості у Словенії складається з двох важливих компонентів: захищеності (соціальної допомоги) та гнучкості ринку праці.

Зараз кожен словенець має право на отримання допомоги по безробіттю. Протевідмовитися від запропонованої роботи можна лише один раз. В період кризи у Словенії впровадили субсидійовані робочі місця, що також виявилося успішним заходом для зменшення кількості безробітних, а також відновили громадські роботи й ввели соціальне підприємництво як додаткові заходи по боротьбі з безробіттям.

Для детальнішої інформації дивіться презентацію Магди Жупанчич нижче (англ.).