Людина засвоює особливі ознаки і моделі поведінки, властиві тій соціальній групі, до якої вона належить. Як правило, спілкуючись між собою, ми звертаємо увагу на зовнішність співрозмовника, його риторику і невербальну поведінку. Не секрет, що свого партнера ми часто оцінюємо за певним взірцем, який самі ж і створюємо, спираючись на усталені образи. Психологи стверджують, що приємному співрозмовнику ми часто приписуємо позитивні риси характеру, а того, хто не подобається, навпаки, наділяємо негативними.

Однак стереотипи мають і позитивну складову, сприяючи швидкій реакції на обставини, що склалися. ГУРТ дізнався у фахівців, які прагнуть змінити простір людських комунікацій на краще, про неформальні методи боротьби зі стереотипами та стигмою.

Форум-театр: пережити досвід іншого життя в тестовому форматі

Формат форум-театру передбачає активну участь глядачів у розвитку сюжетної лінії. Його особливість у тому, що кожен гість може взяти участь у сценках та запропонувати свій варіант вирішення представлених проблем, набуваючи досвіду активного прояву особистої ініціативи. Під час діалогу акторів та глядачів, ігор та вправ, які виконуються спільно, народжується істина.

Основоположником техніки є бразильський театральний режисер Аугусто Боал, який заснував інтерактивний театр під назвою «Театр пригноблених». У 60-х роках минулого століття театр став засобом попередження та вирішення протиріч, рушійною силою солідарності й об’єднання громадян. 

Представниця громадської організації «Театр для діалогу» Яна Салахова розповіла про те, як жанр театрального мистецтва допомагає змінювати де в чому стереотипне ставлення до людей із інвалідністю і як змінюються самі люди з інвалідністю після участі у виставах: «Учасникам Форум-театру випадає нагода прожити один день в інакших умовах, про які, можливо, вони і не замислювалися раніше. Будучи разом певний проміжок часу, людина розширює межі свого сприйняття.

Під час спільної роботи з людьми із інвалідністю, наприклад, приходить усвідомлення того, що певне фізичне обмеження – не привід кардинально відрізнятися від інших. Адже людина з інвалідністю також має свої смаки, вподобання, мрії, зрештою, свій світогляд. Головним є те, що відбувається процес  навчання один в одного.

Окрім того, при виконанні ігор або вправ, кожний може відчути себе в ситуації іншої людини, що є не менш важливим для повного розуміння один одного. Пріоритетним також є емоційний обмін, коли учасники діляться тим, як вони відчули на собі те чи інше становище. Таким чином спільне обговорення дозволяє краще зрозуміти життєві принципи, вчинки, характер і звички свого партнера в грі. В свою чергу, це формує відчуття емпатії. Для мене це чудовий досвід, через який я почала уважніше помічати певні речі і де в чому стала чутливішою.

Спільно з Юлією Сачук, віце-президентом із зовнішньої політики організації «Генерація успішної дії»,  ми плануємо продовжити подібні проекти чи семінари, на яких кожен зможе висловити свою думку, поділитися досвідом, знайти друзів та однодумців, весело та з користю провести час у неформальній атмосфері».

Жива бібліотека: як зрозуміти іншого, поставивши будь-які запитання незнайомій людині

Жива бібліотека має на меті привернути увагу до питань стигми й дискримінації та допомагає зрозуміти, звідки виникають стереотипи. Жива Бібліотека працює у такий же спосіб,  як і звичайна, –  читачі звертаються до неї, заповнюють картки, обирають «книгу», позичаючи її на певний час. Прочитавши «книгу», читач повертає її до бібліотеки та, за бажанням, бере іншу. Єдине, що відрізняє живу бібліотеку від звичайної, – це та обставина, що її «книги» –  це не продукти на папері, а живі люди. Вони репрезентують різноманітні групи нашого суспільства, що часто зазнають упередженого ставлення до себе й потерпають від стереотипів; люди, які стають жертвами дискримінації або соціальної ізоляції.

Організаторка Живої бібліотеки, що відбувається в межах Міжнародного фестивалю документального кіно «DocuDays» Олександра Назарова про руйнування стереотипів говорить так: «У психології людини закладено постійно класифікувати реальність довкола. Це – жінки, це – християни, це – колишні ув'язнені, це – гомосексуали. Потім, на підставі цього класифікування, ми починаємо робити висновки про те, які властивості характерні представникам і представницям цих груп. Судження можуть бути начебто приємними (наприклад, про те, що грузини і грузинки – дуже гостинні люди) чи не дуже (наприклад, що жінки зі світлим волоссям жахливо водять машину). Такі судження називаються стереотипами, і проблема з ними полягає у тому, що вони наділяють якимись властивостями ту чи іншу групу людей загалом, спокушаючи нас зробити висновки про людину тільки через те, що ми вважаємо її або його частиною конкретної спільноти.

Формат Живої бібліотеки передбачає, що будь-які запитання не виявляться «незручними» – «живі книги» приходять спеціально, щоб на них відповісти. І невипадково такі «живі книги», як «родина геїв», «трансгендер» і «лесбійка» – серед найпопулярніших на кожній нашій бібліотеці ось уже п'ять років.

Жива бібліотека – це просвітницька подія, одна з можливостей зустрітися з людьми, які відносять себе до якоїсь із малознайомих для нас категорій. «Живі книги» готові розповідати нам, на що схоже їхнє життя. Це один із способів побачити й почути іншу, справжню людину, а не наші стереотипні уявлення про неї».

Кіноклуб медіа-просвіти: почути думку інших за допомогою кіно

Мета кіноклубу медіа-просвіти – сприяти активізації діалогу про права людини в українському суспільстві шляхом підвищення рівня обізнаності громадян України в галузі прав людини.  Особливість формату в тому, що кіно піднімає актуальні соціальні теми, а учасники кіноклубу не є пасивними глядачами. Керівник кіноклубу спонукає глядачів до активних дискусій, зупиняючи фільм на найсуперечливіших моментах. Глядач має можливість поставити себе на місце різних героїв фільму, зрозуміти, як би він вчинив на місці іншої людини, життя якої здається неправильним. Крім того, усі покази в кіноклубах обов’язково супроводжуються освітніми та правопросвітницькими заходами: дискусіями, зустрічами з режисерами, експертами та правозахисниками з метою правового виховання, формування у членів кіноклубу розуміння людської гідності як найвищої цінності.

Керівник відділу молодіжних проектів у Центрі Громадської Просвіти «Альменда» Руслан Нечипорук розповів про свій досвід проведення кіноклубу і його значення для розуміння потреб один одного. Вперше кіноклуб у такому форматі організували в межах Кримського гуманітарного університету. Нещодавно Руслан та його колеги ініціювали відновлення заходів кіноклубу: «У Ялті ми переглядали художні, документальні фільми на різні гостро соціальні теми. Після та під час кінопоказів ставили глядачам проблемні запитання і разом намагалися спрогнозувати виходи із суперечливих ситуацій, зображених у фільмі. Усі покази у кіноклубах обов’язково супроводжувалися просвітницькими заходами: дискусіями, зустрічами з режисерами, експертами та правозахисниками з метою правового виховання, формування у членів кіноклубу розуміння людської гідності як найвищої цінності. Дискусії про громадянське суспільство, права людини, важливу роль громадської участі формують відповідальних громадян. У результаті всі організатори кіноклубу були учасниками Майдану в Ялті. Декілька місяців тому кіноклуб соціального і правового кіно, започаткований у Криму, отримав своє продовження у Києві. Під час спільного перегляду фільмів на правозахисну тематику з’являється можливість обмінюватися міркуваннями щодо того, яким чином у фільмі порушуються права людини та як можна протидіяти дискримінації». 

Підготувала Леоніда Пономарьова 

Джерела фото: 1, 2, 3