У країнах ЄС кожна людина в середньому споживає 16 тонн матеріалів на рік, із яких шість тонн становлять відходи, що згодом потрапляють на сміттєзвалище. Тенденції показують: епоха дешевих ресурсів закінчилася. У вирішенні цього питання допоможе впровадження економіки замкненого кола, яке збільшить ефективність підприємств і зменшить кількість відходів, перетворюючи сміття на гроші та створюючи нові робочі місця.

Концепція економіки замкненого кола, або, як її ще називають «циркулюючої» чи «кругової» економіки, з’явилася як відповідь на прагнення до стійкого зростання через виснаження світових ресурсів та погіршення стану навколишнього середовища. Це економічна система, яка базується на повторному використанні продуктів і матеріалів. До цих пір економіка, в основному, працювала за принципом «бери-використовуй-викидай», однак зараз світова спільнота все частіше обирає інший підхід – «досліджуй-бери-використовуй-утилізуй-відновлюй».

Економіка замкненого кола має на меті збереження продуктів, компонентів та матеріалів на найвищому рівні. Головна економічна перевага – це заощадження ресурсів більше, ніж на один трильйон доларів. Серед плюсів циркулюючої економіки також варто назвати стійке ресурсокористування, стимулювання інновацій, можливість задовольнити потреби постійно зростаючого населення Землі, загальне зростання економіки і доходів.

«Економіка замкненого циклу дає реальні практичні відповіді на те, як можна зменшити споживання природних ресурсів, не жертвуючи при цьому якістю життя суспільства. Вторинна переробка ресурсів – це тільки один із принципів, якими керується економіка замкненого циклу. Найважливіший принцип – збереження цінності продукту, матеріалів, із яких він зроблений, якомога довше всередині виробничого циклу. Є приклади компаній, які збирають у споживачів зламані продукти, ремонтують їх і знову випускають на ринок за нижчою ціною. Така модель набагато сталіша, ніж модель миттєвого відправлення пошкоджених продуктів на переробку, після якої потрібно створювати нову цінність продукту майже з нуля, хоч і на базі вторинних ресурсів. Не слід забувати, що вторинна переробка ресурсів сама по собі потребує певних витрат енергії, води, адже теж, по суті, є виробничим процесом», – стверджує дослідниця питань сталого розвитку мережі енергетичних інновацій Greencubator Ганна Гладких.

Поруч із цим, за словами експертки, жахлива ситуація із захороненням відходів в Україні, яка триває вже багато років, призводить до того, що вторинна переробка виглядає в очах українців як ідеальна модель спасіння економіки, екології та суспільства: «Сумнів у тому, що нам необхідно її будувати, немає, але цього точно недостатньо. Ті країни, в яких вторинна переробка ресурсів давно й успішно працює, йдуть далі, впроваджують нові бізнес-моделі, орієнтовані на те, щоб створювати менше відходів. Дуже цікавим є принцип переходу від концепції продажу продукту до сервісної моделі, коли продається послуга з користування продуктом, а не сам продукт. В цьому випадку виробник перестає бути зацікавленим у виробництві продукту, який швидко пошкоджується, провокуючи споживача купувати новий товар, на виробництво якого, звісно, витрачаються ресурси. Навпаки, сервісна модель створює у виробника стимули до виробництва максимально якісних та довготривалих продуктів, адже споживач платитиме за використання, а не за володіння ними», – говорить Ганна Гладких.

Звісно, зміни бізнес-моделей на рівні компаній вимагають готовності до певних поведінкових змін і в споживачів, але подібне споживання стає трендом, а сервісні компанії часто отримують набагато більшу капіталізацію та прихильність клієнтів, ніж традиційні.