Термін «інституційна спроможність» має на увазі спроможність державної структури ефективно виконувати власні найголовніші функції та контролювати їх виконання від центрального до регіонального рівня. Тут йдеться, передовсім, про ті функції, що стоять в основі самої держави: забезпечення безпеки та порядку, свобод та рівностей, справедливості та соціального забезпечення. На жаль, чесно поглянувши на ситуацію, маємо визнати, що з часів здобуття незалежності забезпечення інституційного розвитку не було серед головних цілей очільників країни, а сама система ефективної взаємодії усіх рівнів влади послідовно руйнувалась та розмивалась. І хоча це не була спланована діяльність з руйнування системи, проте бездіяльність у цьому випадку зіграла ще більш злий жарт.
На днях ми побачили приклад відсутності ефективної взаємодії у структурах МВС, проте аналогічно складною є ситуація і в інших сферах державного контролю. Одним з таких прикладів може бути хаос, що панує в сфері забезпечення гендерної рівності і гарантованих конституцією свобод жінок та чоловіків. Оскільки інституційна спроможність органів влади у цій сфері здається особливо невтішною.
З жовтня 2013 року Центр політичних студій та аналітики почав масштабний проект з оцінки інституційної спроможності виконання державної гендерної політики в усіх регіонах України. За допомогою наших регіональних партнерів ми зібрали перший масив інформації і висновки, які можна зробити на їх основі, підтверджують усі найгірші побоювання.
Наростання хаосу у сфері забезпечення гендерної політики відбулось давно. Внаслідок адміністративної реформи у 2010 року був ліквідований головний уповноважений орган виконавчої влади, що займався реалізацією забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків – Міністерство сім’ї, молоді та спорту України. Фактично була зруйнована управлінська вертикаль. Координація діяльності між центральними і місцевими органами влади стала розбалансованою і вже не могла забезпечувати нагальні потреби.
Половинчаста адміністративна реформа, що, по суті, мала лише початок і не мала завершення, призвела до того, що виконання одних і тих же функцій розпорошилося між різними структурами державної та міської влади. Ми виділили наступні найбільш типові проблеми для регіонів України:
На основі вже отриманої інформації можна зробити перші висновки: схоже, українська гендерна політика повністю губиться в химерних хитросплетіннях чиновницьких коридорів. Якісна реалізація визначених урядом програм унеможливлюється відсутність чіткої структури та вертикалі взаємодії, що призводить до повного хаосу на місцях. Розпорядження міністрів, якими прогресивними вони б не були, не можуть виконуватись через те, що відсутня система, яка могла би спустити ці розпорядження на місця та передати їх чітко визначеним уповноваженим. А відтак сама гендерна політика на рівні областей та районів часто зводиться до імітації діяльності та вибудови «потьомкінських сіл» у вигляді однакових річних звітів про виконання державної програми з гендерної рівності.
На превеликий жаль, ситуація хаосу, описаного тут на прикладі впровадження гендерної політики, супроводжує й інші сфери врядування. Схема взаємодій між різними державними структурами нагадує лабіринт царя Міноса, з якого не так-то просто вибратись живим. Відповідно, усі найбільш прогресивні ініціативи урядів та адміністрацій вимушено губляться на півдорозі, там само, де зупинилася українська адміністративна реформа.
Втрачаючи можливість ефективно контролювати виконання рішень з центру, Україна, як держава не має змоги виконувати свої безпосередні функції. Відповідно, питання виживання країни як єдиного організму сьогодні стоїть не лише в площині захисту від зовнішньої агресії, але й, не менш гостро, в сфері забезпечення внутрішньої взаємодії. І в даному випадку не так принципово, в якій сфері інституційна неспроможність першою гостро проявить себе: в охороні порядку чи в забезпеченні гендерної політики. Результат може бути однаково невтішним.
Проект «Проведення громадського функціонального обстеження місцевих органів влади для підвищення ефективності державної гендерної політики» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні в рамках Програми захисту прав людини
Коментарі