Розвиток самоврядування і делегування частини функцій від держави до організацій саморегулювання є важливим елементом демократичного суспільства. На сьогодні в Україні самоврядні професійні організації  активно розвиваються у лікарській справі, юридичній сфері (нотаріуси, адвокати, судді) та ще у декількох сферах життя.

Але повноцінний, єдиний механізм та підхід до делегування функцій у всіх сферах діяльності, на жаль, відсутній: у законодавстві ці питання не закріплені. І це дуже прикро, оскільки саме завдяки цим професійним спільнотам у часи середньовіччя утримували знак якості товарів майстрів. І, ймовірно, у час, коли Україна захлинається від неякісних товарів та послуг, можливим шляхом упорядкування цього хаосу є створення професійних самоврядних організацій.

Комусь може здатись, що професійне самоврядування - це нові тенденції демократичного суспільства. Насправді професійні об’єднання існували здавна. Якщо звернутися до історії формування професійних організацій, то першочергово ці спільноти створювались в рамках міської організації як один із видів самоврядності – станово-професійних організацій.

Інколи станово-професійна самоврядність мала першість в містах, а загальноміські установи, ради і магістрати, цілком залежали від територіальних або професійних об'єднань в місті.

Ще до становлення міст як відособлених комун, торговці і ремісники для охорони своїх загальних інтересів стали утворювати союзи – як правило, приймаючи ідейне заступництво кого-небудь зі святих християнської церкви, отримуючи на це благословення єпископів. Перші об'єднання купців, ремісників, селян, що займалися торгівлею по професійній, а не територіальній приналежності – гільдії – відомі з VIII ст. Як особливі об'єднання з торгівельно-господарськими цілями вони з'явилися пізніше в Німеччині (Вестфалія) - до XII ст. і були прийняті відповідні статути гільдій.

Гільдія являла собою професійно-церковну громаду, де всі члени товариства були рівні і  зобов'язувалися визнавати владу, заступництво громади і  її представників. Так був покладений початок гільдейській самоврядності. Збори всіх членів гільдії управляли справами такої громади, обирали і зміщували старшину гільдії. Старшина керував діяльністю внутрішньогільдейського суду щодо розгляду суперечок між членами гільдії, а також щодо претензій інших осіб  до членів общини.

^{Джерело: http://en.wikipedia.org/wiki/Guild}

Збори визначали права і обов'язки членів гільдії, порядок ведення торгівельних і господарських операцій, норми зборів зі своїх членів на потреби громади, а також для загальноміських справ. Але згодом гільдії поступилися місцем іншим, складнішим професійним об'єднанням – цехам.

Цехова самоврядність була невід'ємною рисою середньовічного міста. Цехи, як об'єднання-товариства ремісників і інших професіоналів за місцем проживання, відомі з XI ст. (у Німеччині, наприклад, першими були союзи черевичників у Вюрцбурге 1128 р., союз ткачів в Майнце 1099 р.). До XIII ст. вони стали основною формою організації професійних справ і захисту інтересів торговців, ремісників і осіб інших професій (у італійських містах не рідкістю були цехи юристів і суддів, лікарів, ювелірів).

У своїй внутрішній організації цехи вже не були громадою рівних. Повноправними членами цеху були лише майстри, вони ж одночасно були повноправними членами міської громади. Збори майстрів на чолі із старшиною цеху, обраним з їх числа на черговому щорічному цеховому святі, було найвищим розпорядним органом. Тут визначалися вимоги до тих, хто хоче вступати в цех, проводилися професійні випробування, призначалися цехові внески, а головне – тут визначалися професійні вимоги до роботи: якості і вигляду виробів, їх кількості і навіть загально цехові ціни.

Збори майстрів володіли абсолютними і примусовими повноваженнями. Цех захищав своїх співчленів від конкуренції з боку чужих, а згодом навіть отримав право давати згоду на поселення осіб своєї професії в місті. Збори майстрів володіли і судовими повноваженнями щодо своїх членів, аж до права кримінальних покарань – тілесних і штрафів.

У XIV – XV вв. в рамках цехової організації утворилися вторинні, внутрішні союзи підмайстрів. Це були, певною мірою, таємні суспільства, які діяли з метою захисту своїх співчленів від свавілля майстрів. Вони вирішували питання про дотримання умов праці  і професійні вимоги до роботи. З часом, вони засновувались не лише на приналежності до однієї і тієї ж групи городян однієї професії (вчителів, лікарів, юристів тощо в даному місті), але і одному і тому ж професійному цеху, що передбачає, окрім єдності соціальних інтересів, ще і єдність професійних цінностей, обов'язків і інтересів.

Діяльність міських самоврядних професійних співтовариств і взаємодія з ними міського управління є сьогодні одним з суттєвих ресурсів міського розвитку. Знайомлячись з історією виникнення і розвитку самоврядності за професійними інтересами, варто зазначити, що процес цей почався знизу, а його результатом стала необхідність усвідомлення державним апаратом факту існування групи, об’єднаної за професійною ознакою, яка керується самостійно розробленими правилами.

Зрозуміло, самоврядні професійні організації виконують два види функцій – внутрішні та зовнішні. Перша полягає в дотриманні всіма доступними правовими засобами належної якості послуг, а також високого етичного рівня членів корпорації. Друга виконує функції державних органів.

Так склалось, що правники, як і медики, традиційно вважались представниками вільних професій. Обидві професії виконують в суспільстві спеціальну функцію. Тому і їх самоврядні організації з’явились в Україні одними із перших і сьогодні відіграють особливу роль в державі, подекуди, навіть діють замість державних органів в інтересах суспільства.

Контроль, що здійснюється професійними самоврядними організаціями повинен сприйматися як звільнення державного апарату від частини його завдань. В Україні розробку усього механізму делегування повноважень від держави до самоврядних організацій у суспільстві змушені випрацьовувати майже з нуля, оскільки у часи Радянського Союзу такі спільноти не існували, тому й відсутня будь-яка передісторія.

Діяльність професійних самоврядувань як демократичного представництва вільних професій була не сумісна з тоталітарними режимами. Сьогодні активізація процесу створення професійних самоврядувань є виявом затвердження демократичних принципів громадянського суспільства і перейняття професійною спільнотою співвідповідальності за функціонування суспільства.

Держава має чітко розуміти та передбачати стратегію передання своїх повноважень організації саморегулювання, слід мати на увазі не лише пряме делегування, але і відмову від надлишкових функцій органів влади, що враховує можливості суспільної ініціативи і надає більше простору для розвитку добровільного саморегулювання.

Ще одним плюсом є те, що до функцій професійних самоврядувань належать встановлення принципів професійної етики і контроль за їх дотриманням, зокрема, за допомогою дисциплінарного суду; нагляд над здійсненням професійної діяльності; перевірка професійних кваліфікацій; надання права здійснювати професійну діяльність; забезпечення представництва професії відповідним рівнем здійснення професійної діяльності.

В інтересах України як демократичної правової держави є створення та діяльність професійних самоврядувань як вагомого елементу громадянського суспільства і намагатися віддавати максимально допустиму кількість повноважень держави громадським інституціям. Члени професійних об’єднань відстоюватимуть честь власної професії і намагатимуться оберігати її від непрофесійності, негідної поведінки їх колег і бути на сторожі якості.
 

Підготувала Оксана Зайцева
Фото з відкритих джерел

Читайте та коментуйте також: 

Ремісничі цехи Середньовіччя – зародки профспілкової самоорганізації