Вже чотири роки активно працюю в програмі «Майстерня громадської активності». Програма спрямована на впровадження серед молоді культури особистої відповідальності за зміни, які людина хоче бачити навколо себе. Одним з центральних методів програми є проект. Тобто учасники (молодь від 18 до 25 років), які приходять на наші семінари, розробляють свої проектні ідеї соціального спрямування та реалізують їх за певний проміжок часу.

Найчастіше серед критики, яку люди висловлюють мені щодо діяльності нашої програми, я чую те, що нашим учасникам ТРЕБА зробити проекти (а не їм насправді дуже ХОЧЕТЬСЯ вирішити певну проблему), тому люди роблять щось тільки щоб зробити. Отримуючи такий зворотній зв’язок раз за разом, почала аналізувати цей аспект та, не можу не погодитись: він присутній.

Розкажу наше ідеальне бачення процесу. На першому етапі програми учасникам дається можливість відкрито обговорювати соціально-важливі теми для того, щоб бути більш чуттєвими до того, що відбувається навколо, або, точніше, щоб апелювати до досвіду нашої цільової аудиторії та незадоволеності наявністю певних проблем в суспільстві. Після цього ми пропонуємо обрати конкретну проблему, яку вони бачать в своєму оточенні та яка б була особисто важлива. На цьому етапі ми багато працюємо з мотивацією наших учасників до обрання тої чи іншої ідеї, яка згодом стане проектом, в який буде інвестовано багато часу, творчого й інтелектуального капіталу його керівника.

Та виходить так, що не для кожного ця робота є успішною і деякі учасники відкрито озвучують свою думку щодо того, що вони роблять проект заради галочки.

Вчора якось дуже зрозуміло виклала для себе модель нашої роботи в програмі:

®     ми орієнтуємо людей на здійснення дій, які мають позитивний вплив на суспільство (стимулюємо роздуми над такими поннятями як Візія, Місія, Ідея);

®     ми наголошуємо на тому, що головне для програми—це особистий розвиток та досвід кожного з учасників (звертаємо увагу на Навички та Компетенції та важливість їх розвитку);

®      ми мотивуємо робити проект (тут перетинаються Ідея та Навички, які взаєморозвивають один одного).

То ж в результаті маємо, що людина проходить шлях від «бачу проблему» до «зробив крок до вирішення цієї проблеми». Якщо бачення у учасника не настільки чітко сформоване (від проблеми до її вирішення), то, принаймні людина отримує досвід самостійної ініціації певної ідеї, залучення до неї людей та її втілення у життя—той досвід, який є дуже важливим та надихаючим.

І повертаючись до теми, яка складається в тому, що не всі учасники отримують цей досвід «добровільно» (бо треба), думаю що справа не тільки в тому, що ми десь недопрацьовуємо, а також в тому, що так чи інакше ще для великої частини нашого суспільства легше робити щось не для себе, а через те, що «треба». То ж мабуть нарівні з тим, що в когось загоряються очі і серце на шляху до реалізації своєї ідеї, дуже важливо піклуватися про тих хто готовий в будь-який момент вбігти від конкретних справ, виправдовуючись чим завгодно та ставлячи під питання свою мотивацію.