Упродовж історичного розвитку на території України з’являлись і зникали різні види самоорганізації громад. У цьому випуску PRоГОну пропонуємо історичний екскурс у цехові об’єднання ремісників.

Джерело: http://ukrmap.su

Цехи – об'єднання ремісників за професійною ознакою з метою виробництва та продажу вироблених товарів. Утворення цехів було зумовлене необхідністю захисту станових інтересів ремісників і регулювання виробництва та якості товарів.

Становлення цехів на території України припадає на Середньовіччя. Цехове право було тісно пов'язане з міським. Прийшовши на українські землі із сусідніх польських, цехова організація була одним із елементів Маґдебурзького права, на основі якого в той час здійснювалось самоврядування міст. Правовою основою діяльності цехів на території спочатку Королівства Польського, а згодом і Речі Посполитої, до складу яких входили українські землі у XІV-XVIII ст., були королівські привілеї та нормативні акти, що видавались духовенством і магнатами, в яких затверджувались норми цехової організації. Правові акти міських рад регулювали торговельну, промислову діяльність, визначали права й обов'язки цехової організації.

Цехові статути різних українських міст значно відрізнялись між собою. Спільними для них були порядок обрання цехмістра – керівника цеху, періодичність проведення цехових зборів, дотримання дисципліни в цеху, визначення розміру коштів, що сплачувались у цехову касу, умови прийняття до цеху та порядок, за яким здійснювалося навчання учнів. У XVII столітті найбільша кількість цехів – понад 160 – серед українських міст з Маґдебурзьким правом була у Львові. У Кам’янці-Подільському їх нараховувалось 18, у Білій Церкві – 12, у Ніжині – 8.
Ремісники за допомогою цехів створили власну самоврядну структуру, незалежну від місцевої адміністрації. Більше того, завдяки цеховій системі ремісники мали реальний вплив на формування міської влади.

Керували цехами цехмістри. Серед їхніх повноважень було представництво інтересів цеху перед органами міської влади, власниками міст і державними структурами. Цехмістри контролювали дотримання правопорядку в цехах, фінансовий стан, якість виробленої продукції, порядок обрання майстрів тощо. Вони виконували й невеликі правоохоронні функції на території цеху. Цехмістри також здійснювали судочинство в цехах, розглядали апеляційні справи за рішеннями цехових судів і вирішували інші справи як представники цехів у міських війтівсько-лавничих судах.

Загальні збори членів ремісничого суду відбувалися декілька разів на рік – залежно від статуту або традиції. Цехові суди розглядали суперечки між членами цеху та справи, пов'язані із господарською діяльністю цехів. Загалом до компетенції цехового суду входило прийняття рішень з багатьох питань внутрішнього життя: відсутність ремісника на раді цеху; присутність на цехових зборах зі зброєю; висміювання роботи інших майстрів та вихваляння своєї роботи; образа члена цеху; позов одного члена цеху до іншого у справах, що знаходились у компетенції цеху; продаж товарів без дозволу цехмістрів. Жоден із членів цеху не мав права оскаржувати рішення цехового суду в інших судових установах.

Керівництво цеху складалося з цехового майстра та двох заступників, один з яких був «ключником» – зберігав ключі від скарбниці, а інший був писарем. Окрім допомоги у вирішенні матеріальних проблем, цехи захищали особисті, релігійні й громадянські права ремісників, котрі належали до ремісничого об’єднання. Членами цеху(майстрами) могли стати ремісники, які сплатили вступний внесок і виготовили ремісницький виріб, щоб довести свою майстерність.

Цехи діяли також як релігійні об'єднання і товариські організації. Вони мали власні каплиці й місця у церквах. Також вони виконували військові функції: за кожним цехом була закріплена певна ділянка міського муру або башта, які вони повинні були утримувати у належному стані, а у випадку військової загрози обороняти. Для цього кожен цех мав свій збройний арсенал.

Цехові майстри остерігались конкуренції з боку ремісників, які працювали поза цехами, тому цехи вживали заходів для обмеження діяльності тих ремісників, що не входили до їхнього складу. У Кам'янці-Подільському, наприклад, цехи мали право конфісковувати вироби сторонніх ремісників, які продавали свої товари під час ярмарків.

Піклування про церкву посідало чільне місце у благодійницький діяльності усіх цехових об'єднань. Часто цехи на власні кошти утримували церкви. Наприкінці XVIII ст. ремісничі управи на користь церкви мусили сплачувати 5 рублів щороку.

На честь своїх святих покровителів – патронів – цехи влаштовували особливі свята. Патрональні свята і піклування про добробут місцевого храму відігравали важливу роль у житті цехових ремісників і, водночас, були дієвим засобом зміцнення і згуртованості ремісничих об'єднань. Характерною рисою патронального цехового свята були збирання продуктів і коштів для святкової трапези у складчину. Отримані кошти йшли на виготовлення святкових свічок, придбання продуктів, а також на утримання церкви, до якої належало об'єднання.
Цеховий устрій існував і в містах Гетьманщини(1649-1764рр.). Особливістю їх функціонування була відкритість – що відрізняло їх від цехів у західноукраїнських містах. На відміну від українських міст із Маґдебурзьким правом, які перебували у складі Речі Посполитої, на Гетьманщині не існувало чіткої регламентації діяльності цехів і введення до їхнього складу нових членів. Навпаки: вимагалося, щоб усі ремісники, які мешкали на території міста та його околиць, входили до складу цехів і підпорядковувались їхнім статутам.

Отже, ремісничі цехи поширювали вплив на всі сторони життя своїх членів. Крім суто економічних, ремісничі об'єднання другої половини XVII-XVIIІ ст. виконували й інші функції – соціалізації, професійного навчання молоді та підтримки церкви. Завдяки цехам українські міста наблизилися до стандартів європейських міст, зокрема, німецьких, і підтримували з ними активні контакти.

Упродовж довгого періоду цехи відігравали важливу роль у структурі органів міського самоврядування і суспільного устрою загалом. Із появою економічних негараздів Речі Посполитої та застоєм ремісничого виробництва у другій половині XVII-XVIII ст. розпочинається занепад цехових об’єднань. Утім, подекуди цехові організації продовжували існувати ще навіть у XIX столітті. На західноукраїнських землях патентом 1788 року, виданим австрійським урядом, була змінена регламентація діяльності цехів, яка дозволила займатись ремеслом поза цехом. Урівнення прав нецехових ремісників призвело до втрати визначальної ролі цехів у ремісничій діяльності. На західній Україні цехи остаточно було ліквідовано 1859 року, а на територіях, що входили до Російської імперії, – у 1900 році.
 

Матеріал підготували: Максим Мазипчук, аспірант Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Анастасія Сімашова спеціально для ГУРТа.

Редагування: Анастасія Сімашова
Джерело

Читайте та коментуйте із останнього в PRоГОні: 

БФ «ВІТА-ЛАЙТ»: У медичних установах не хочуть відкривати хоспісні палати, бо вони псують статистику

Сільський голова Старої Збур’ївки: “Хлопці, давайте робити те, що можливо без грошей!”

Петро Гончар: «Вся біда українців в тому, що ми не сформувались як нація»

Леонід Каденюк: “У космосі гостро усвідомлюєш, наскільки недосконале людське суспільство”

«Пенітенціарна ініціатива»: Ми були «піонерами тюремної роботи»