Перечитуючи літературу соціальної спрямованості повсюдно можна зустріти безліч фактів героїчної боротьби місцевих ініціатив з плачевним станом економіки в громадах. Само собою розуміється, що влада наша корумпована (так вже склалося, що корупція і складає частину нашого менталітету). Але існує думка, що перемігши корупцію ми самі ж нашкодимо своїй економіці. Безліч іноземних компаній в рамках модної в останній час абревіатури КСВ виділяють значні суми грошей для допомоги відсталим країнам. Як не сумно, але якраз Україна входить до числа цих країн і нічого на даний момент з цим не поробиш.

Шлях цих благодійних коштів досить тернистий і складний і пов’язано це безпосередньо з потребами економіки країни. Але в кожному разі, хоча б для звітності, місцеві філії міжнародних організацій все-таки виділяють певні кошти на благоустрій, і хтось все ж ці кошти, в кінцевому підсумку, отримує. У тому й полягає завдання громадських діячів - в організації ефективної роботи з такими фондами. Кожен соціальний активіст переслідує свої конкретні цілі (хтось альтруїст, а хтось займається цією діяльністю з корисливих мотивів). Але напевно ніхто не буде сперечатися з тим, що якщо паралельно із соціальною діяльністю з’являється цілком законна і реальна можливість самому витягувати певну матеріальну вигоду то це вельми цікаво. Підводжу до того, що найбільш пріоритетним соціальним напрямом вважаю саме соціальне підприємництво, суть якого звернути бізнес на допомогу суспільству. І цілком справедливо, що кошти для заснування і розвитку активіст має можливість отримати на пільговій основі і з найменшим ступенем комерційного ризику.

Якщо йти від зворотного напрошується питання: “Чи є сенс постійно ламати голову генеруючи безперервно велику кількість проектів, які спрямовані лише на вирішення якогось вузьконаправленого завдання і в разовому варіанті (одноразовий ремонт даху або опалення, проведення семінару чи тренінгу, організація гуртка і т . д.)? “. Адже надалі знову буде необхідно прораховувати нові проекти для звернення до інших інстанцій, і так по колу. Чи не простіше розробляти комплексну господарську діяльність на підставі успішного ведення якої з упевненістю звертатися за коштами в цілях розширення? Насправді, отримавши “вудку” а не “рибку” ми зможемо самостійно здобувати матеріальну основу для здійснення соціальної діяльності прописаної в статуті кожної організації. Коли село живе на межі тотального безробіття і бідності, то про яку громадську ініціативу може йти мова? Для цієї діяльності потрібно хоча б настрій і стимул. Саме соціальне підприємництво допомагає вирішувати ряд найважливіших питань. Серед загальної маси жителів існує середній і більш заможний шар, який вельми платоспроможний. Відповідно пропонуючи товари або послуги соціального підприємства на законній основі, можна направляти грошовий потік на потреби “трудящих” і нужденного населення.

На підставі викладеного мені б хотілося запропонувати всім соціальним активістам і ентузіастам “не товкти воду в ступі” а консолідуватися (створити централізовану Спілка громадських організацій) і згруповано, усвідомлено і предметно звертатися за допомогою в різноманітні міжнародні організація і підприємства чесного сектора. При цьому всіляко намагатися налагоджувати відносини з адміністративним ресурсом. Не варто займатися порожньою демагогією, вказуючи на те, яка у нас незлагоджена державна система і журити владу; всі держ. службовці - це такі ж люди, як і ми (вони не з Марсу прилетіли, а були обрані саме нами).

Необхідно пристосовуватися під діючу систему, а не намагатися плисти проти течії. В ідеалі було б дуже раціонально крім об’єднання в Спілку громадських організацій ще й створити при ній Апарат управління та Координаційну Раду, щоб можна було цілеспрямовано доносити реально опрацьовані спільно проекти безпосередньо в уповноважені інстанції. Так само створити Корпус професійних менеджерів для позбавлення вступних проектів від вогкості і шорсткості. Не зайве буде констатувати грунтовну дезорганізованність громадських організацій. Можливо, люди б і самі проявляли б ініціативу, але ніхто не знає до кого можна примкнути і хто чим займається, немає єдиної бази цих організацій, доступної населенню. Я сам одного разу зіткнувся з подібною проблемою - захотів зайнятися громадською діяльністю і довго шукав у мережі, але врешті-решт знайшов, одну з організацій. Звернувшись до Голови організації, мені відразу заявили: “думай над проектами та подавай від імені нашої організації у всілякі фонди (сам знайдеш куди) і якщо вийде - за кураторство мої 10% від гранту”. І ця організація “працює” понад 5 років в Миколаївській області. Хіба це робота - урвати декілька рублів від нікчемної суми, яку так гірко вдалося вибити під чергову утопічну та дрібну ідею? Все зводиться до того, що якщо не буде реальної централізованої формації і структури, ніхто не братиме до уваги необхідність соціальної діяльності і соціального підприємництва зокрема.

Необхідно працювати на результат і розробляти реальні проекти, які будуть значимими а не фігурувати формально і битися як риба об лід за ідею загальної рівності. Тільки масштабне підприємництво в рамках масштабного союзу рівноправних організацій зможе продемонструвати народу економічну міць і зародити інтерес до загального об’єднання. Спільно буде можливість безпосередньо працювати з найбільшими підприємцями та політиками через вагомих людей, працювати з солідними гравцями інвестиційних сфер. “Голого ентузіазму” критично мало. Буду дуже вдячний за критику цього роздуму.