До виникнення благодійного театру «Місто сонця» ми, волонтери, їздили у дитячі будинки та інтернати, привозили речі, продукти, збирали гроші на ремонт приміщення. І все б мабуть нічого, коли б одного разу зграя дітей не вибігла нас зустрічати з криками «Спонсори приїхали!». Це був шок! Ми звичайні волонтери, серед яких були і студенти, і безробітні… Не завжди ми могли зібрати достатню кількість речей чи продуктів… Тому нас так вразило ставлення дітей до нас, до нашої діяльності!

Одна з волонтерок запропонувала нам зробити виставу. Прем’єрою стала вистава «Мадагаскар. У пошуках Нового року», яку ми відрепетирували за декілька вечорів, власноруч пошили костюми, придбали мінімум реквізиту і вирушили з гастролями по інтернатних закладах!

 Після першої вистави ми і вирішили створити повноцінний театр, без якого я вже не уявляю свого життя! Також, як і у попередні роки, у 2012-му ми продовжили свою діяльність – випустили дві нові вистави, організовували поїздки дітей до Києва, проводили майстер-класи та конкурси у лікарнях, онкоцентрах, соціальних центрах.

 Часто волонтери ставлять собі запитання – для кого ми робимо добрі справи? Для дітей, які залишилися без батьківської уваги чи для самих себе? Моя волонтерська діяльність почалась ще у 15-16 років, коли під час проходження медичної практики у лікарнях я звернула увагу на покинутих дітей. Моя мама стала першою людиною, хто допоміг мені розібратись у ситуації та визначитись із своїм покликанням у житті. Як виявилось, якщо допомагати іншим людям, сам стаєш світлішою та добрішою людиною! Ми збирали вживані речі мого молодшого братика, купували дитячі книжки, солодощі і у вихідний день я їхала до своїх підопічних. Що ж було потрібно цим діткам? Не так вже й багато – ми грали, малювали, читали книжки, вчили азбуку, гуляли на подвір’ї.

Зараз у благодійному театру я також займаюсь з дітьми – приділяю їм увагу, навчаю, розважаю… На жаль, ситуація в нашому суспільстві є такою, що діти в інтернатах часто виростають утриманцями. Адже за роки перебування у таких закладах вони звикають до ситуації, коли від них майже нічого не вимагають – їх годують, вдягають, волонтери забезпечують речами, іграшками, жаліють, роблять дорогі подарунки… Побачивши ситуацію зсередини, ми і почали свою не тільки творчу, але й просвітницьку діяльність!

 Багато хто з людей просто не знає як допомагати іншим. От і вирішили ми у невеличкій листівці «Газета для добрих людей», редактором якої я стала, розказувати про волонтерські ініціативи в Україні та в світі. До здійснення програми «Один день у місті сонця», під час якої діти з регіонів приїздили до Києва,  ми залучали як нинішніх, так і потенційних волонтерів. Я пропонувала людям обирати той вид допомоги, який вони могли надати – провести екскурсію, купити квитки до театру, надати транспорт та інше.

 А  головне в нашому театрі – це, звичайно ж, вистави! Снігова королева, Черепаха, Дельфін, Снігуронька, Атаманша – за 5 років у мене було багато різних ролей, також як і виступів. На нас чекали вихованці  затишних маленьких дитячих будинків та величезних інтернатів, хворі дітки у спецзакладах та лікарнях, діти, що перебувають у притулках… Всі наші вистави не тільки розважальні, але й повчальні. Дітям набагато простіше навчитись цінувати дружбу або ж усвідомити необхідність навчання, коли про ці речі розповідають не вчителі, а улюблені герої казок та мультфільмів!

 Зараз ми працюємо над сценарієм соціального спектаклю для дорослих «День малюка». Ми хочемо показати один день з життя двох малюків – того, що виховується у сім’ї і такого, що позбавлений батьківської опіки. Гадаю, для багатьох дорослих ця вистава стане одкровенням!

 До речі, до нашого театру ми запрошуємо всіх бажаючих! Допомагати легко – ви можете брати участь у поїздках, грати у виставах, навчати дітей іноземній мові чи малюванню, допомогти матеріально, щоб зробити нову виставу або купити матеріали для поробок.  

Волонтерська історія бере участь у конкурсі “Волонтер року 2012”