Звати мене Любов Гусак. Мені 21 рік, на даний момент я студентка 4-го курсу Київського національного економічного університету, активістка, громадський діяч, та волонтер із "великим мішком досвіду за плечима.
Люблю, коли люди щасливі, коли їх обличчя випромінює радість, люблю дітей, бо то є найпрекрасніше в нашому житті, люблю ділитись щастям із близькими, друзями, знайомими та просто з тими, кому це необхідно. Хочеться зробити світ кращим!
Починалось все зі збору книжок для дітей, потім волонтерування на різноманітних фестивалях, поїздки в дитячі будинки та організації благодійних акцій. Тож можна сказати, що волонтерській досвід я отримала в різних сферах. Доля привела мене до музею Івана Гончара, де закохані в Україну та її культурну спадщину, люди організували Всеукраїнський фольклорний дитячий фестиваль "Орелі".
Унікальні дитячі гурти з усієї України протягом двох днів дивували глядачі традиційними танцями, народною музикою і співом. Задля того, щоб механізм фестивалю невпинно працював і потрібна кропітка праця волонтера. Маленькі артисти не тільки повинні виступати, а ще й цікаво проводити вільний час, бути ситими, веселими та здоровими. Саме тут були безкрайні емоції, стільки тепла, доброти і позитиву в одному місці. Це радісно, коли ти чекаєш вже саме свій, рідний колектив. У мене такий - народних художній фольклорно-етнографічний колектив “Вербиченька” з Харківщини. Керівники його - справжні подвижники народної творчості: заслужений працівник культури України, відмінник освіти України Ольга Володимирівна Коваль та Тетяна Іванівна Коваль. Це надзвичайно добрі чуйні люди з вогником любові в серці до дітей та рідної країни.
З року в рік, від фестивалю до фестивалю, разом з дітьми і я відточувала майстерність, комунікабельність, організаційні здібності, в результаті чого оргкомітет визнав мене найкращим волонтером фестивалю.
Весело і яскраво відзначали ми Зелені свята під час проведення фестивалю. Мої талановиті харків’яни познайомили всіх присутніх з обрядовим дійством, що відтворює українські традиції Слобожанщини. Навчили і мене співати народних пісень їхнього краю, танцювати народні танці, грати в народні ігри. Неможливо забути особливу атмосферу, що панувала на фестивалі в хвилини виступу берегині української народної пісні та творчого натхненника фестивалю – Ніни Матвієнко.
З особливим теплом згадую фестиваль «Орелі-Зима». Ми з колективом в українському народному вбранні, в київському метрополітені вітали колядками та щедрівками киян та гостей столиці з Новорічними святами та Різдвом Христовим. Найкращою нагородою для нас були слова вдячності, щирі посмішки та побажання добра від глядачів.
Бути волонтером - це щось неймовірне і круте, можливість стати частинкою всього того, що відбувається навколо. Це можливість подолати культурне безпам’ятство і виплекати прийдешні покоління на здоровому культурному ґрунті. Одного разу Іван Гончар сказав : «Хто допомагає мені, той допомагає Україні». Ось і мені хочеться, що є сили допомогти Україні.
Волонтерська історія бере участь у конкурсі "Волонтер року 2012"
Коментарі
)
чудово написано)
дякую)
Ми всі працюємо на "благо" нашої Батьківщини! Та нажаль не всі можуть працювати на волонтерських засадах! Побільше б таких нашій рідній Батьківщині!
дякую)
Так тримати:))))))) Та гідно возвеличувати українську культуру:))))
дякую)
Гідно тримати честь Вишгородщини!!!
дякую)
Добре діяння ніколи не пропадає марно. Той, хто сіє чемність, пожинає дружбу; той, хто насаджує доброту, збирає врожай любові; благодать, що вилилася на вдячну душу, ніколи не буває безплідною! Навіть саме усвідомлення зробленого добра уже дає велику радість. То ж удачі Тобі, Любов, у звершенні нових добрих справ! Бути волонтером – це покликання справжніх людей, які прагнуть зробити світ добрішим, наповнити його радістю та любов’ю! Молодець!Вперед!!!