Досліджуючи Інтернет на предмет можливих варіантів проведення дефіцитного дозвільного часу в нашій столиці, я забрела на сайт «Цікавий Київ» (http://interesniy.kiev.ua/). Із захватом почала «гортати» веб-сторінки ресурсу і, зрештою, знайшла те, що шукала, – Київську обсерваторію з гостинно розчиненими дверима для всіх охочих оглядати музей історії закладу, дивитися в телескопи і слухати лекції науковців. Непередбачуване зимове небо примусило мене відкласти споглядання наближених зір та планет на весну, а от формат лекцій, з огляду на ностальгію за студентським життям і бажання побачити щирі обличчя експресивних професорів заміcть пихатих київських комерсантів, примусив мене стрибати з нетерплячки. І уже після двох лекцій я зрозуміла, що моя доля – стати завсідницею столичної обсерваторії.

Першу лекцію під назвою «Відкрий для себе Всесвіт» проводила Ірина Вавілова, завідуюча лабораторією ГАО НАНУ, яка щойно повернулася з Парижу, де на початку року з ініціативи ЮНЕСКО було урочисто сповіщено про те, що 2009-му рокові судилося залишитись в історії як Міжнародному рокові… ні-ні, не економічної кризи, а астрономії. Цікаво, що з цією найбільш захмарною наукою досить серйозно конкурувала звичайнісінька (здавалося б) картопля. З огляду на те, що ця сільськогосподарська культура годує чи не всю земну кулю, поточний рік міг цілком ймовірно називатись Міжнародним роком картоплі, та все ж, мабуть, поважні «юнесківці» зміркували, що почесті для картоплі – другорядна справа, головним її ділом було й залишається постачання людей смачними пюре, фрі, дерунами тощо :).

Пані Ірина, наразі ще й голова Національного Комітету з проведення Міжнародного року астрономії в Україні, розповіла про основні астрономічні заходи й ініціативи, що відбуватимуться протягом 2009-го року в світі. Це і педагогічні програми, й науково-популярні акції, й аматорські заохочення, і розвиваючі заняття для дітей тощо. Докладно з цим ознайомитись можна на сайті http://astronomy2009.org/.

В пам’яті я собі закарбувала перші дні квітня, коли заповзятливі астрономи розставлятимуть в публічних місцях телескопи для всіх охочих туди зазирнути. Лекторка пообіцяла, що подібні майданчики з астрономічним обладнанням встановлять і в Україні. Наступна лекція фактично не стосувалась астрономії. Єдиним доторком до неї була згадка про дослідницьку станцію «Академік Вернадський» на Антарктичному півострові, але виступ Геннадія Міліневського, доктора фізико-математичних наук, викликав у мене нестримний захват і надихнув поділитись своїм задоволенням з іншими. Лекція називалась «Експедиція до Південного полюсу – грудень 2008».

Фактично вона полягала у перегляді надзвичайно вдалих світлин та відеороликів, що коментувались їх автором. Звісно, я не зможу описати словами розкішні полярні краєвиди. Вони суворі, не барвисті, не «теплі», але по-справжньому величні і зовсім не одноманітні. Затоки й бухти холодних полярних морів, то дзеркальні й залюбки відображають в собі схилені над ними засніжені пагорби, то поцятковані уламками криги, то форсовані косатками, які полюють на надмірно безпечних пінгвінів. На одному з відео цей кумедний і надзвичайно кмітливий птах порятував себе від долі стати дельфіновою вечерею, вистрибнувши на туристичне судно. Довірливий до людей птах зворушливо затупцяв на кормі човна, сором’язливо поглядаючи на туристів. Панові Геннадію, який тямиться на Антарктиді і навіть якось зимував на дослідницькій станції, пощастило потрапити на експедиційне туристичне судно в якості гіда й лектора.

Я обережно поцікавилась, скільки ж коштувала мандрівка для рядових туристів. Цифра, мабуть, виправдана з огляду на тривалість маршруту (від 11 до 18 днів), туристичне спорядження і люксові умови проживання, та все ж для мене вона видалась трохи несподіваною: найдешевші місця коштували 8,5 тисяч «зелених». Експедиція мандрувала окраїнами Південної півкулі на стику листопада й грудня минулого року й охопила маршрут «Антарктичний півострів – Фолклендські острови – Південна Джорджія».

Вода в тамтешніх краях дивовижна – в одному місці прозора аж до глибини 40 метрів, а в іншому в ній можна запросто скупатись. Справа в тому, що Північна Антарктида – сейсмічно активна зона, тут багато вулканів і гейзерів. А в озерцях навколо останніх вода з температурою аж до 60°С, в якій туристи залюбки купаються. Лектор казав, що прохання вийти нарешті з води виявились марними, довелось вдатися до хитрощів. Капітан оглядового човника (які, до речі, називаються «зодіаками») різко проїхався вздовж берега, щедро хлюпнувши на туристів, що грілися в прибережному озерці, льодяною антарктичною водою. Вони «натяк» зрозуміли :). А от поважним пінгвінам та вайлуватим тюленям полярна водичка до вподоби. Навіть коли поблизу нема «трамплінів», з яких вони зазвичай стрибають у воду, птахи чекають накочувань припливної хвилі на берег, аби пірнути просто в неї. Виглядає це дуже кумедно!

Пінгвіни – то моя давня слабкість. Мене завжди зворушувала їхня довірливість і цікавість до людей. Коли люди сходять на берег, то це зовсім не вони тут влаштовують оглядини. Допитливі пінгвіни поцікавляться і вашим одягом, і фотокамерами, і всім іншим, що потрапить в їхнє поле зору. Коли я дивилась на цих милих птахів у передачах BBC чи National Geographic, мені завжди кортіло їх обійняти. Я вже мовчу про кошлатих пінгвіненят. Та деяка інформація з лекції мене дещо знітила. Виявляється, пінгвіни не дуже приємно пахнуть. Та все одно, якби я побачила це диво, що кумедно перевалюється при ході й дивиться на все серйозно-допитливо, це б мене не стримало!

Безперечним дивом природи є полярна качка – дивачка, що літає виводити потомство з Арктики в Антарктику. Орнітологи пояснюють це тим, що Антарктида – дуже сприятливе для цього й безпечне місце. Та все одно диву даєшся витривалості й «відчайдушності» цієї пташки. Не менше за всі антарктичні дива мене вразила розповідь лектора про британську сім’ю, що відлюдно живе на одному з берегів (чи островів) Антарктиди без жодних сусідів на сотні кілометрів навкруг. Вони вирощують корів, деякі речі їм надвозять кораблі, що заходять сюди кілька разів на місяць. Мізерний електрострум там видобувають за допомогою невеличких вітряків, і, звісно ж, там немає ні телевізора, ні Інтернету.

Ми, люди, що не уявляємо свого життя поза цивілізацією і всіма її благами, можемо тільки здогадуватися, наскільки ці люди відрізняються від нас і яким є їхнє життя. Особисто я навіть трохи їм заздрю. Звичайно ж, є в Антарктиди і свої проблеми, як-от величезна популяція щурів на деяких островах, які нищать яйця птахів і не мають природних ворогів, завезені на материк безпечними норвежцями олені, котрі виїдають бідну полярну рослинність, порушуючи екосистему, не говорячи про катастрофічне танення льодовиків через глобальне потепління. Через численні причини значно зменшується кількість прибережного криля – основного продукту харчування пінгвінів і тюленів. А пінгвінів на материку дуже багато, деякі колонії нараховують мільйони птахів. Та все одно лекція полишила по собі приємні відчуття захвату й рідкісної насолоди, яка буває тоді, коли долучаєшся до чогось дивного, казкового, нового…