•  

3 грудня - Міжнародний день інвалідів

У грудні 1992 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів.

Понад 650 мільйонів людей, що становить приблизно 10-15% населення світу живуть з інвалідністю. За даними Програми розвитку ООН 80% інвалідів живуть у країнах, що розвиваються. Згідно з оцінками Світового Банку 20% найбільш бідних жителів Землі складають - інваліди. Отже, проблеми інвалідів належать до міжнародних проблем, а міжнародним співтовариством вироблено загальні норми та принципи формування політики держав щодо інвалідів.

Вирішальним чинником у міжнародному регулюванні проблем інвалідів є визначення того, що питання інвалідності належить до сфери прав людини, однак, незважаючи на те, що було прийнято значну кількість міжнародних актів, люди з обмеженими можливостями в усьому світі продовжують зазнавати дискримінації, а їх права порушуються.

Існуючі міжнародні документи з прав людини не висвітлювали всесторонньо права осіб з інвалідністю, а самі люди з інвалідністю не використовували у повній мірі різноманітні механізми захисту, які передбачені цими документами.

Розгляд проблем інвалідності через призму прав людини фактично визнає необхідність того, щоб людей з інвалідністю розглядали в якості суб’єктів, а не об’єктів права. Дотримання прав інвалідів - це не тільки реалізація конкретного права конкретної особи, це забезпечення можливостей рівного ефективного здійснення інвалідами всіх прав людини без будь-якої дискримінації. А принцип недискримінації допомагає пов’язати права людини в цілому з конкретними проблемами інвалідності.

Перехід на позиції, в основі яких лежать права людини, одержав авторитетну підтримку Організації Об’єднаних Націй. Це засвідчують Стандартні  правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, які викладені в резолюції 48/96, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1993 року. Вони розроблені з урахуванням досвіду, набутого під час проведення Організацією Об’єднаних Націй Десятиріччя інвалідів (1983 - 1992 роки), об’єднують змістовно 22 правила, як охоплюють всі аспекти життя інвалідів передбачають здійснення постійних заходів по вирівнюванню можливостей всіх інвалідів в реалізації прав людини.

Стандартні правила зіграли значну роль у формуванні цілеспрямованої політики і практики багатьох країн світу у сфері подолання проблем людей з інвалідністю. Дотримання принципів, закладених у них, сприяло набуттю і поширенню успішного досвіду щодо забезпечення рівних можливостей для людей з інвалідністю як громадян держави. Самі ж інваліди здобули можливість висловлювати свої почуття щодо ущербності і несправедливості соціального становища мовою правозахисних норм. А громадські неурядові організації, які займаються проблемами захисту прав людини, почали більше виявляти уваги до цієї проблеми і активніше виступати в ролі правозахисників.

Підсумовуючи набутий досвід та зважаючи на реальну необхідність його юридичного закріплення, активізації роботи по забезпеченню всебічної і ефективної участі інвалідів у економічному, соціальному, культурному і політичному житті, Генеральна Асамблея ООН 13 грудня 2006 року прийняла Конвенцію про права інвалідів, яка була відкрита для підписання 30 березня 2007 року. У цей день Конвенцію підписали 82 держави – максимальна кількість держав за всю історію підписання конвенцій ООН у день їхнього відкриття для підписання. Конвенція являє собою перший всеосяжний договір у сфері прав людини XXI сторіччя і є першою конвенцією про права людини, відкритою для підписання регіональними організаціями інтеграції, і яка передбачила основні стандарти забезпечення та захисту прав і свобод людей з інвалідністю. Згідно із цими стандартами люди з інвалідністю повинні бути повноправно включені в загальний соціальний процес. При цьому, в центрі уваги знаходиться тепер вже не інвалідність, а сама людина з інвалідністю, яка має бути здатна, наскільки це можливо, самостійно жити в суспільстві.

Хоча інваліди юридично завжди були наділені тими самими правами, що і всі інші людини на основі принципів рівності та недискримінації, однак вперше їх було комплексно закріплено в міжнародному договорі, що має обов’язкову юридичну силу для держав-учасниць, що знаменує собою “зміну парадигми” у тому, що стосується ставлення й підходів до осіб з особливими потребами. На шляху дотримання цих стандартів Україна підписала та Законом України від 16.12.2009 року № 1767-VI ратифікувала цей надзвичайно важливий нормативно-правовий документ.

Мета цієї Конвенції полягає у заохоченні, захисті та забезпеченні повного і рівного користування всіма людьми з інвалідністю усіма правами людини та основоположними свободами, а також в заохочені поваги до властивої їм гідності.

Важливо, що Конвенція відносить до інвалідів осіб із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар’єрами можуть заважати їх повній і ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими (ст. 1).

Конвенція загалом налічує 50 статей, з них статті 1-33 за змістом присвячені різноманітним аспектам забезпечення рівних прав та можливостей для інвалідів у тих чи інших сферах суспільного життя, а також загальним цілям та принципам практичного забезпечення такого недискримінаційного підходу до потреб осіб з обмеженими можливостями.

У статтях 34-50 сформульовані певні зобов’язання держав - учасниць Конвенції щодо надання створеному при ООН Комітету з прав інвалідів відповідної інформації про виконання положень Конвенції та юридичні засади і механізми їх імплементації у правове поле (законодавство) держав, що підписали та ратифікували цей документ.

Основними принципами цієї Конвенції є:

  • повага до властивої людині гідності, його особистої самостійності, включаючи свободу робити свій власний вибір, і незалежності;
  • недискримінація;
  • повне і ефективне залучення і включення у суспільство;
  • повага до особливостей людей з інвалідністю та їх прийняття як компоненту людського різноманіття і частини людства;
  • рівність можливостей;
  • доступність;
  • рівність чоловіків і жінок;
  • повага до здібностей дітей-інвалідів, що розвиваються, і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність.

Конвенцією передбачаються як національні, так і міжнародні механізми моніторингу та захисту. На національному рівні у статті 33 виділяються три механізми, що мають актуальне значення для здійснення і моніторингу Конвенції. По-перше, держави зобов’язані призначити в уряді одну чи кілька інстанцій, що координуватимуть  питання, пов’язані з її здійсненням; по-друге, держави зобов’язані належним чином вивчити можливість установи або призначення в уряді координаційного механізму для сприяння відповідній роботі в різних секторах і на різних рівнях; та по-третє, держави зобов’язані заснувати або призначити структуру, що включає в себе один або кілька незалежних механізмів для заохочення, захисту або моніторингу здійснення Конвенції.

На міжнародному рівні у відповідності до статті 34 засновується Комітет з прав інвалідів, що представляє собою комітет незалежних експертів, наділений рядом функцій.

По-перше, на основі періодичних доповідей, одержуваних від держав та інших зацікавлених сторін, таких як національні наглядові механізми та організації громадянського суспільства, Комітет вступає з державами в конструктивний діалог з питань здійснення Конвенції і приймає заключні зауваження та рекомендації щодо подальших дій в цілях поліпшення і зміцнення здійснення.

По-друге, Комітет проводить відкриту для громадськості загальну дискусію, в ході якої він обговорює питання, що становлять спільний інтерес у зв’язку з Конвенцією.

По-третє, Комітет може виступати з авторитетними заявами, відомими як зауваження загального порядку, для уточнення конкретних положень Конвенції або конкретних питань, що випливають з виконання Конвенції.

По-четверте, Факультативним протоколом Комітет наділяється повноваженнями приймати скарги, відомі як повідомлення, від окремих осіб, які твердять, що вони є жертвами порушень положень Конвенції з боку держави, що ратифікувала Факультативний протокол. Комітет може представити свої міркування після розгляду скарги у світлі зауважень відповідної держави.

По-п’яте, відповідно до Факультативного протоколу Комітету надається можливість проводити розслідування відносно держав-учасниць, якщо він отримує достовірну інформацію, яка вказує на серйозні або систематичні порушення Конвенції.

Задля забезпечення реалізації прав і задоволення потреб інвалідів нарівні з іншими громадянами, поліпшення умов їх життєдіяльності згідно з Конвенцією про права інвалідів, Кабінетом Міністрів України було видано Постанову № 706 від 1 серпня 2012 року, якою було затверджено Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року, в якому зазначені поетапні кроки з приведення національного законодавства у відповідність з Конвенцією та посилення відповідальності за порушення прав інвалідів і задоволення не повною мірою їх потреб, бездіяльність у ліквідації перепон і бар’єрів, що перешкоджають таким особам реалізувати свої права.

Слід зазначити, що прийняття окремої Конвенції про права інвалідів не означає встановлення нових прав для інвалідів. Нова Конвенція заново підтверджує, посилює і розвиває права, які містяться в інших міжнародних правових актах.

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 4  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.