Учасники Першого Національного Конгресу з паліативної допомоги звернулися до Президента України В. Януковича із пропозицією взяти під особистий контроль розвиток системи паліативної і хоспісної допомоги – про це йшлося на прес-конференції «Допомога невиліковно хворим: жити до останнього подиху»,яка відбулася 11 жовтня 2012 року.
«На сьогоднішній день проблема невиліковно хворих людей стоїть надзвичайно гостро. Відсутність нормативно-правової бази, нестача професіоналів та брак культури допомоги знедоленим усе далі відсувають Україну від розвинених країн та обмежують можливості полегшення життя невиліковно хворих»,- зазначив В. Князевич, голова ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги».
Першочерговими завданнями, які потрібно вирішити для розвитку системи паліативної і хоспісної допомоги є:
У рамках Тижня паліативної допомоги ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» ініціювала низку заходів спільно з урядовцями, митцями і медиками, а також Міжнародним фондом «Відродження», щоб продемонструвати увагу до цієї проблеми на різних рівнях, готовність активізувати загальнонаціональну дискусію та виробити подальші спільні кроки задля полегшення життя невиліковно хворих. Також, у рамках Міжнародних днів паліативної допомоги, МФ «Відродження» уже четвертий рік поспіль підтримує щорічні ініціативи громадських організацій із відзначення Всесвітнього дня паліативної допомоги.
Своїм досвідом створення дитячих хоспісів поділилася Ірина ГІМОВА, Заступник генерального директора з медичних питань Санкт-Петербурзького дитячого Хоспісу, у якому були забезпечені не лише якісні умови для перебування невиліковно хворих дітей, але й вибудувана філософія здійснення дитячих мрій. Важливими напрямами роботи хоспісу є психологічна підтримка сімей, волонтерська робота і залучення меценатів для фінансування хоспісу.
Під час прес-конференції була анонсована документальна стрічка «Крок за обрій» - три новели про життя до останнього подиху, про мрії попри біль і відчай, про милосердя і віру.
Перша новела «Останній концерт для моєї донечки» про історію молодої жінки Юлі, яка понад усе любила музику і свою дитину. Не маючи можливості і сил в останні дні життя залишити хоспіс, Юля все ж мріяли заграти для неї улюблені твори; «Так буде не завжди» - життєве кредо Стаса, який пройшов шлях переосмислення життєвих цінностей, але так і не знайшов прощення рідних. Втім серед самотності й вимушеного затворництва є місце коханню і мрії про море. Остання новела «Ангелу також потрібна допомога» - історія про великі серця людей, які працюють в Санкт-Петербурзькому хоспісі й наповнюють дитячі життя радістю і щастям, здійснюючи їхні мрії.
Довідково:
Упродовж останніх трьох десятиріч в Україні спостерігається несприятлива демографічна ситуація, що відзначається невпинним старінням населення і зростанням питомої ваги осіб, які страждають на важкі хронічні невиліковні хвороби, в першу чергу, на злоякісні новоутворення. Як засвідчує статистика, сьогодні в Україні чисельність людей у віці від 60 років та старших становить 10 млн., а від 75 років і старших — близько 3 мільйонів осіб. Це зумовлює збільшення загальної смертності населення України. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, близько 5% осіб, що старші 60 років, потребують паліативної допомоги, а у віці після 75 років питома вага таких людей зростає до 60%.
У зв’язку із загальним старінням населення суттєво змінюються типи захворювань, що зумовлюють смертність пацієнтів, та супроводжуються тяжкими фізичними і психо-емоційними стражданнями людей в останні місяці життя. Крім цього, щороку збільшується кількість хворих на останніх стадіях СНІДу та туберкульозу з множинною і розширеною медикаментозною стійкістю.
Дані експертів Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» свідчать, що впродовж останніх 5 років близько 1,5 - 2 мільйона пацієнтів та членів їхніх родин щорічно потребують паліативної допомоги, мета якої – полегшити фізичний біль хворих і надати їм та їхнім родинам психологічну та духовну підтримку. Однак повністю ці потреби українська медицина забезпечити не в змозі. Найперше – через брак спеціальних установ, кваліфікованих працівників, а також через недоступність якісних методів знеболення.
Кількість паліативних відділень та хоспісів в Україні не відповідає цивілізованим вимогам, адже за експертними даними, в Україні функціонують близько 20 закладів, які можуть бути ідентифіковані як хоспіси та відділення паліативної допомоги, у яких розгорнуто близько 850 хоспісних ліжок, за мінімальної потреби – 4,5 тис. ліжок. Та головною проблемою хоспісів є не лише їхня кількість, але й недофінансування. Адже зараз на харчування одного пацієнта київського хоспісу виділяють щодня лише 13 гривень.
У рамках відзначення Всесвітнього дня паліативної та хоспісної допомоги проходить низка заходів:
Коментарі