До головної спортивної події України – Євро-2012 – залишилось 2 місяці. Дороги, стадіони і готелі здебільшого підготовані, волонтерський склад набраний, у містах поспіхом здійснюється косметичний ремонт. Водночас, починаються перші підрахунки й оцінки Євро-2012 як корисного або ж, навпаки, провального і шкідливого для країни проекту. Незважаючи на позитивний імідж спортивних змагань, вони мають і зворотні сторони. Світові прецеденти протестів з приводу великих чемпіонатів привертають увагу до того, що виграш від їх проведення часом розподіляється нерівномірно: здебільшого, він залишається в кишенях великого бізнесу та близьких до влади осіб, а незручності та витрати лягають тягарем на плечі місцевого населення.

Наприклад, Олімпіада-2010 в канадському Ванкувері викликала величезний супротив місцевих мешканців. По-перше, за межу міста були випроваджені всі бездомні, щоб не порушувати порядок і пристойний вигляд міста на час змагань. Ситуацію погіршило й те, що кількість бездомних напередодні Олімпіади зросла в 2,5 рази через різкий стрибок орендної плати та цін на житло. На додачу, будівництво інфраструктури супроводжувалося відчуженням земель та перерозподілом їх на користь приватних осіб. По-друге, канадці протестувати проти спрямування бюджетних грошей із соціальної сфери – освіти, медицини, будівництва доступного житла – на забезпечення Олімпіади, чиї окупність та вигоди для місцевих мешканців доволі сумнівні.

Підготовка Росії до зимової Олімпіади-2014, яка буде проходити в прибережному місті Сочі, також досить передбачувано викликала хвилю незадоволення екологів та місцевих мешканців з приводу схожих проблем. Перші стають на захист недоторканості заповідних територій Кавказу, котрими було вирішено пожертвувати заради спорудження олімпійського комплексу. На їхню думку, спортивні потреби цілком задовольнять уже освоєні землі в околицях Сочі, а вторгнення в заповідну зону обумовлено наміром дати «зелене світло» приватній забудові на елітних територіях. Що стосується місцевих жителів, то багатьох із них можуть позбавити землі та житла, котре заважає забудові, за символічний викуп або й узагалі без нього. Варто зауважити, що можливість добре заробити на спортивному шоу виявилася доступною далеко не для всіх. При виселенні місцевих з приватних ділянок уздовж узбережжя вони втрачають свої доходні промисли – продаж фруктів та овочів, здача в оренду приміщень. Як вважають експерти російського Інституту «Колективна Дія», у сфері обслуговування, котру розгортають для туристів і спортсменів, навряд зможуть працювати старші та менш освічені місцеві мешканці.

Навіть порівняно благополучна Великобританія, котра приймає Олімпіаду-2012 в Лондоні, не зважаючи на розвинуту спортивну та соціальну інфраструктуру, зіткнулася з погрозами з боку профспілок організувати страйки і протести під час змагань. Причина – політика влади щодо скорочень бюджетних витрат на соціальні програми і державний сектор. Олімпіада, таким чином, сприймається як цілком недоречний та марнотратний захід, поки в країні не вирішені важливі внутрішні проблеми.

Зворотна сторона великих спортивних змагань прихована під привабливою вивіскою, котра сповіщає про національний престиж, можливість представити свою країну з кращого боку та привабити туристів, на котрих можна заробити гроші. Незважаючи на те, що кошти, витрачені на підготовку до чемпіонатів, зазвичай виявляються більшими, аніж прибуток, поширена думка, що ремонт доріг, облаштування міст, спорудження готелів та стадіонів, організація транспортної мережі вигідна місцевим мешканцям і з надміром компенсує їм тимчасові незручності. Та й любителів спорту в масштабах країни суттєво більше, аніж тих, кому не пощастило опинитися на шляху в будівельного катка благоустрою.

Звичайно, Чемпіонат Європи з футболу – не Олімпіада. Витрати на проведення менші, а вимоги до інфраструктури суттєво простіші. До того ж, для України – якщо уявити ідеальний сценарій – він міг би стати чудовою можливістю продемонструвати туристичну привабливість країни для іноземних вболівальників і заробити плюс до зіпсованої репутації. Але в ідеального сценарію одразу не було шансів на втілення, беручи до уваги звичку тих, хто при владі, облаштовувати будь-яку справу під гаслом суспільного блага, але з максимізацією особистої вигоди.

Журналісти, опозиційні політики та аналітики давно почали говорити про те, що підготовка до Євро-2012 здійснюється з застосуванням незаконних схем розподілу бюджетних коштів, котрі могли бути використані для більш актуальних потреб широких верств суспільства. Змагання відбувається тоді саме, коли зовнішній борг країни зростає, а влада намагається скоротити соціальні виплати вразливим групам, зменшити витрати на освіту та медицину та обкласти додатковими податками економічно активних громадян. Тим не менш, ніхто не намагається зекономити на чемпіонаті, котрий, до того ж, за прогнозами не окупиться в найближчі роки. Можна було очікувати, що Євро-2012 стане ще одним каменем в город влади в ході численних протестів пільговиків, підприємців та студентів.

Реальність виявилась дещо інакшою.

Із наближенням Євро-2012 Центр дослідження суспільства зафіксував зростання протестних подій, прямо чи опосередковано пов’язаних із чемпіонатом. Якщо в 2011 році таких було всього 12, то за перші 3 місяці 2012 року відбулися 23 протестних події з цього приводу. Лише в двох випадках посилання на Євро-2012 використовувалося в позитивному контексті: львів’яни та кримчани закликали до боротьби з расизмом та неофашизмом, неприпустимими в країні, що приймає міжнародний чемпіонат. У решті ж випадків, футбольне дійство виявилось під прицілом критики протестувальників. Але жодного разу ця критика не зачіпала системних суспільних недоліків, проявами яких є проблеми, пов’язані з чемпіонатом.

Більшість протестів цього року були проведені зоозахисниками та місцевими мешканцями, обуреними жорстокістю зачистки міст від бродячих тварин. Зокрема, 31 березня по країні прокотилася хвиля протестів з назвою «За чесну гру», підтримана закордонними небайдужими. 15 акцій відбулися не лише в містах, котрі прийматимуть матчі (Києві, Донецьку, Харкові та Львові), але й у Криму, Чернівцях, Одесі, Полтаві, Херсоні, Луцьку та Запоріжжі, що вказує на системне та невиправдано повсюдне винищення безпритульної міської живності. Замість того, щоб застосувати гуманні практики стерилізації та ізоляції чотириногих, на їх життях вирішили зекономити та узялися труїти й спалювати живцем у пересувних печах. Заклики любителів тварин залишилися без відповіді.

У деяких випадках причиною протестів став благоустрій міст до Євро-2012. У Донецьку підприємці з Привокзальної площі двічі намагалися захистити свої торгові точки від знесення, вимагаючи хоча б матеріально компенсувати втрату місць, але діалогу з владою не вийшло. У Львові активісти «Автономного супротиву» критикували нову транспортну схему, котру впровадили задля потреб чемпіонату, але передбачувано безрезультатно.

У трьох випадках під час протестів озвучувалися житлові проблеми, з котрими зіткнулися студенти, що проживають в гуртожитках. Двічі примусове виселення студентів до червня згадувалося в контексті загальної антиурядової критики, і одного разу з Євро-2012 пов’язували закриття Міжнародного медичного коледжу, котрий, на думку учнів, збираються перебудувати в хостел для туристів.

Що стосується минулорічних приводів для критики Євро-2012, варто згадати ФЕМЕН, котрі роздяглися на знак того, що Україна – не місце для секс-туризму. Невідомо, чи було це результатом протесту, але з наближенням чемпіонату тема секс-туризму регулярно згадується в ЗМІ. Втім, на відміну від Польщі, де для жінок організовані курси самозахисту в очікуванні навали не завжди адекватних вболівальників, Україна не виявляє такої турботи про своїх громадянок.

Таким чином, темами протестів у зв’язку з Євро-2012 ставали проблеми локальні або тимчасові, а самі протести здобували підтримку у невеликого кола осіб, чиї інтереси чи почуття вони зачепили. Можна замислитися, чому ж нецільове використання бюджетних грошей, перевитрати на будівництво інфраструктури, вибір підрядників без тендеру та інші сумнівні махінації під прикриттям футбольного чемпіонату залишили громадськість переважно байдужою. Адже фінансове забезпечення через недовіру інвесторів здійснювалося з позик та податків громадян. Можливо, тому що те, що відбувається, повсюдно поширене, але, водночас, відсутні доступні та відомі механізми відслідковування та впливу громади на використання державних коштів. Можливо, відіграв свою роль брак звички сприймати бюджетні – спільні і одночасно як би нічиї – гроші як власні, а їхні неправомірні витрати як позіхання на власну кишеню та особистий добробут. До того ж, Євро-2012 сприймається спільнотою швидше як честь та довіра, виявлені до держави, а заодно як можливість для підприємливих співгромадян підібрати те, що залишиться після великого дерибану, і заробити на гостях чемпіонату.

Утім, українці продовжують висловлювати свій протест одразу всій корупційній системі та її представникам. Чорнобильці, попри досягнуті в минулому році компроміси, продовжують виходити на вулиці під гаслом «Ні соціальному Чорнобилю!», висловлюючи незгоду з неоліберальним курсом влади. Постійні акції студентів, підприємців, робітників продовжують привертати увагу до чисельних проблем активного та економічно спроможного населення. Систематично відбуваються протести з приводу несправедливого і корумпованого судочинства й бездіяльності правоохоронних органів – як у випадку з трагічною загибеллю Оксани Макар чи арештом херсонських студентів, котрі розклеювали антипрезидентські листівки.

Почастішали й дрібні символічні антиурядові акції. У березні розпочалися виступи з футбольним гаслом «Покажи червону картку Януковичу!»: в багатьох містах молодіжні підрозділи опозиційних партій символічно дискваліфікували Президента за те, що жодна передвиборча обіцянка так і не була здійснена за два роки правління. А раніше в цьому році по всій країні постраждали від рук невідомих білборди з Януковичем, зокрема ті, де Президент вітав народ з роком Євро-2012.

Варто очікувати, що якщо під час проведення чи після футбольного чемпіонату виявляться проблеми, вони неодмінно будуть зараховані до довгого списку невдач і помилок влади.

Показники щодо кількості протестів та репресій можуть незначною мірою змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. При розрахунку кількості протестів не враховувалася їхня тривалість.

Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, репресії та поступки в Україні на основі регулярного моніторингу більше 180 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.