Протягом тижня 31 березня – 6 квітня 2012 р. у порівнянні з трьома минулими дещо зменшилася загальна кількість протестів до 55 подій. Кількість негативних реакцій на протести становила на цьому тижні 6 випадків проти 3 позитивних.

Найпомітнішим трендом минулого тижня стали акції, спрямовані на критику політики містобудування, регіонального розвитку та управління інфраструктурою.

У цій категорії – протести щодо недолугих інвестиційних проектів, захоплення та знищення визначних об’єктів в сільських та міських місцевостях, нехтування станом доріг, закриття пасажирських транспортних сполучень тощо. Зокрема на тижні сталося кілька потужних протестних акцій у відповідь на нехтування проблемами транспортної інфраструктури з боку влади.

Більше 500 осіб вийшли на центральну площу Горлівки в Донецькій області з вимогою врешті відремонтувати геть ніякі дороги міста та налагодити систему громадського транспорту.

«Плачу налоги – где дороги?», – запитували мешканці донецької агломерації у влади, що будує палаци та євростадіони всього в кількадесят кілометрах від автодорожної діри, де не працюють світлофори, а замість «зебр» та розділювальних ліній на необережних чатують небезпечні вибоїни.

Мешканці ж Славського та Сколівського районів Львівщини вийшли протестувати через те, що обласні чиновники позбавили їх можливості гідно заробляти на туризмі. Одна з найпридатніших для любителів екстріму карпатських гір – Тростян, виявилася фактично відрізаною від цивілізації.

«До нас відмовляються їхати туристи тільки через жахливу дорогу, – розповідає один з місцевих мешканців. – Кажуть, ми зі Львова до Сколе 120 кілометрів проїжджаємо за півтори години, а від Сколе до Славська можемо їхати довше».

На частину від необхідного фінансування дорогу чи не щороку латають, проте, оскільки тут також існує доволі інтенсивний трафік вантажівок, такого ремонту вистачає на лічені місяці. А в одному з сіл під самим Львовом мешканці мають неабиякі проблеми з виїздом зранку та поверненням додому ввечері.

Зокрема, в халепу попадають молоді вихідці села, що навчаються у Львові, та змушені ловити дрижаки на кінцевій по декілька годин. Терпінню селян не зміг зарадити і замирювальний візит першого заступника львівського мера. Це вже другий виступ селян за весну – а у львівському управлінні транспорту розводять руками та говорять, що маршрут – збитковий.

Водночас транспортні чиновники зажадали грошей на ремонт місцевої дороги… від компаній, що займаються вивозом, сортуванням та переробкою сміття.

Правлячий клас не просто нехтує транспортними проблемами, а ще й додає головного болю операторам галузі, заганяючи їх у боргову яму безкінечних штрафів, що все зростають.

На Сумщині більше 100 водіїв міжміських рейсів за участі Спілки перевізників України протестували проти поборів з боку силовиків Державтоінспекції, що спіткають водіїв на в’їздах у Суми та в Київ.

Учасники акції протесту порвали копії своїх ліцензій та актів про штрафи і направили на адресу міністерства транспорту і зв’язку заяву з рядом вимог.

Відсутність системних інфраструктурних проектів та корупція у царині капітального будівництва, проявляється не тільки у відсутності роботи над «гарячими» проблемами галузі, а й навпаки – у дозволах на таку роботу, виконання якої тільки створює завади та небезпеки для комфортної життєдіяльності громадян.

Навіть діти, що грають у девелоперські комп’ютерні ігри-«пісочниці», знають, що будівництво портів біля житлових секторів – це, як правило, проблема для бюджету віртуального міста.

Українські чиновники ж сміливо віддали плавні сіл Антонівка та Кіндійка біля Херсону під будівництво портового терміналу в той час, як місцеві мешканці аж ніяк не впевнені в тому, що порт зможе покращити їх життя. І хоча проект будівництва терміналу передбачає створення робочих місць, виробничих потужностей та осередку спеціалізованої освіти – консенсусу на місці розробникам та чиновникам здобути не вдалось – близько 300 представників місцевих осередків опозиційних партій від «Батьківщини» до КПУ, а з ними – й аполітичні селяни, свідомі, утім, екологічних небезпек, що мають ризик відбутися, вийшли протестувати проти планів забудовника.

Для багатьох землекористувачів, розвитковий, здавалося б, проект, у першу чергу, принесе проблему відходів від діяльності порту. Годуватись із своєї грядки та приймати випадкових екотуристів багатьом селянам виглядає привабливішим, аніж вступати у виробничі відносини в системі-симбіозі економічного лібералізму з політичним авторитаризмом.

Системний порок такої політики – нездатність створювати товари та послуги без того, аби не залишити шлейф організаційного хаосу, несмаку та фізичного забруднення. Доречі, із близько 20 акцій протесту що зачіпали проблеми інфраструктурного та капітального будівництва, половина так чи інакше торкалися проблем відходів та екології.

Цілком імовірно, що в умовах, коли сподівання на ефективну медицину обмежуються розміром гаманця, люди схильні звертати увагу на забруднення довкілля, знищення лісів та культурно-рекреаційних зон.

А столиця протягом другої половини березня стала гарячою точкою громадських акцій з т. зв. екологічним ухилом, у рамках якого офіційна політика та прийняті суспільством цінності розвитку, розглядаються в контексті екологічних та соціокультурних проблем.

Так, тижнем раніше, радикальна молодь, виступивши на захист Святошинського лісу, спалила трактор будівельників.

А протягом цілого березня, гучна та строката суміш правих, лівих, міської інтелігенції та феєричних маргіналів, об’єднаних любов’ю до однієї столичної локації, змогла достатньо переконливо відстояти парково-рекреаційну зону в центрі Києва – Пейзажну Алею та прилеглі території.

Частині громадських активістів для цього довелося на минулому тижні силою прориватись до адміністративної будівлі київської влади.

Водночас, локальні перемоги екологів та урбаністів, стурбованих різними видами бруду та дисгармонії, можуть стати лише відтермінуванням тотальної деградації – маленькими живими клаптиками на фоні інфраструктурного та екологічного «fallout-у», що втілюється в життя нехитрими самозбагачувальними зусилями чиновників та небагатозадачною математикою в головах акул українського капіталізму.

Втім, як показує приклад низки розвинутих західних країн (зокрема, скандинавських країн, Швейцарії, Австрії, Угорщини, Ісландії) – робота над екологічними проблемами починаючи від «копання в відходах», поєднана з активними діями по захисту соціальних та трудових прав, може сприяти розвитку середовища громадських активістів та дати їм шанс на зміну політичного порядку денного.

Показники щодо кількості протестів та репресій можуть незначною мірою змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. При розрахунку кількості протестів не враховувалася їхня тривалість.

Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів.

З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, репресії та поступки в Україні на основі регулярного моніторингу більше 180 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.