Чомусь, коли мова йде про дотримання українських традицій та звичаїв, на думку відразу спадає образ Західної України - збитки та вечорниці з гаданнями на Андрія, колядки-щедрівки, переодягання в Меланку і Василя, відзначення Водохрещення – все це найяскравіше і найцілісніше постає в уяві саме тоді, коли йдеться про Закарпаття чи взагалі про Західну Україну. Але насправді тут спрацьовує теорія відносності Альберта Ейнштейна: традиції є скрізь, просто нічого не може крізь віки залишатись незмінним і статичним – світ змінюється і ми змінюємось разом із ним. Та вічне має переходити з покоління у покоління і автоматично зберігатись у свідомості та ментальності народу. У будь-якому випадку сам народ має берегти свої духовні багатства.
Помітно, що нині нівелюється значення деяких традиційних деталей у великих містах – ніхто нині до квартири не внесе дідуха (де ж брати того останнього снопа, якщо в тебе офіс і зарплата на картці?), а колядування звужується до сентенції «Добрий вечір, я прийшов. Дайте гроші, я пішов»…
Але не все так погано у нашому домі, адже серед кіровоградської молоді є й такі, хто знають, хочуть і вміють віднаходити український скарб – споконвічні традиції святкування Різдва.
Таким осередком стали учасники різдвяного дійства – Вертепу - члени обласної організації Молодий Народний Рух, які за власної ініціативи були першими помітними у Кіровограді, хто відродив давню традицію сповіщення про народження Сина Божого. Саме вони, поставивши перед собою завдання повернутися у давнину і донести до народу благу вість, вітали кіровоградців зі святом.
Мстислав Банік,член облорганізації Молодий Народний Рух, один із організаторів Вертепу в Кіровограді:
- Для деяких закладів, у які завітали, ми були спонтанними гостями, а дехто вже зарані чекав нас. Таким чином ми відродили давню традицію сповіщення про народження Спасителя, відвідавши установи Обласної та Міської рад, інші організації міста – банки, нотаріусів, Будинок побуту... загалом, двадцяти закладів. Скрізь нас зустрічали з радістю і подякою. Глядачів ми вітали віршами та різдвяними піснями, а взамін отримали подарунки, солодощі – зокрема, в Облраді ми отримали подарунок у вигляді книги, наповненої солодощами, і календар «Сезони степової Еллади»...
Традиція вертепу – народного театру маріонеток, відома нам ще із ХVII – XVIII століття. Перша части на Вертепу – так звана, Свята частина, верхня була статичною, однаковою у всіх регіонах, а от нижня змінювалась залежно від географії регіонів. У давні часи найпопулярнішими дійовими особами цього дійства були Циган, Лях, Москаль, Жид, Селянин, Дід, Баба, Панотець, а найбільше увагу глядачів привертав до себе Запорожець зі своїми жартами та анекдотами. Іноді число персонажів доходило до сорока. У добу занепаду Києво-Могилянської Академії таким чином популяризовувались українські вистави ( вертепниками переважно були у минулому студенти Академії). Те, про що не дозволялося говорити вголос, обігрувалось у Вертепі, якимось чином мало натяк у виставі. Сьогодні говорити можна практично про все – така собі свобода слова дозволяє це робити не в завуальованій формі і тобі за це нічого не буде. Тож Вертеп залишився мистецтвом, традицією і скарбом в одній формі – і це унікальне явище в Кіровограді взялися відродити саме члени обласної організації Молодого Народного Руху.