Українці завершили старий протестний рік і розпочали новий. Протягом останнього тижня 2011 року та першого тижня 2012 року моніторинг Центру дослідження суспільства зафіксував 54 протести, 14 негативних та 4 позитивні реакції на протести. Окрім шуму довкола переміщення опозиційної лідерки Юлії Тимошенко до місця відбуття покарання та святкування річниці народження Степана Бандери - подій, які привернули заслужену і навіть незаслужену увагу в медійному просторі - українці виходили на вулиці вимагати вирішення своїх насущних проблем.

Передсвяткові дні не стали на заваді тим, хто не рахується із думкою громадськості. Вже здобули собі сумну славу на цій царині ті, хто працює у сфері будівництва. За кілька днів до Нового року в Києві у дворі будинку на вулиці Пирогова, 2 забудовник, за підтримки сотні найманих «спортсменів» встановив паркан. За що і поквитався - 26 грудня близько сьомої ранку розлючені кияни цей паркан знесли.

Питанням забудови були стурбовані перед Новим роком і в Харкові. Там 28 грудня активісти ВО «Свобода» пікетували мерію, вимагаючи винести на загальноміський референдум проблему сумнівного будівництва у центральній частині міста. Пікетували сесію міськради цього дня і в Чернігові. Кілька сотень громадян вимагали від депутатів надати місцевому урочищу Ялівщина статус регіонального ландшафтного парку і заборонити там будь-яке будівництво.

У Житомирі мешканці одного із будинків пробували перекрити дорогу 1 січня, протестуючи проти діяльності приватних підприємців у їхньому домі. На самий Новий рік власники нижніх поверхів вирішили пробити стіни, щоб організувати собі прямий вихід на вулицю. Такі дії, за словами обурених мешканців, можуть призвести до руйнування аварійного будинку. Поки міліція стримує протестувальників від рішучих дій, а чиновники розбираються хто правий у цій ситуації, будівельні роботи наказано припинити.

Кілька днів, починаючи з 1 січня, у Києві на Андріївському узвозі художники ночували в приміщенні художньої майстерні Національної спілки художників України. Вони боялися можливого підпалу приміщення, боротьба за яке триває вже не перший рік. За словами художників, приватні структури купили це приміщення всупереч бажанню орендарів та всупереч інтересам міста. Зараз у ситуації розбираються суди та прокуратура, але люди бояться протиправних дій з боку горе-покупця.

Серед насущних проблем, які змушували укрїнців виходити на вулиці у святкові дні, були також проблеми охорони здоров’я. Адже «оптимізація» цієї галузі, яка має на меті скорочення державних соціальних витрат, відбувається в Україні ударними темпами. Перед Новим роком вона зачепила і мешканців села Катеринівка Донецької області. 29 грудня півсотні катеринівців провели мітинг біля будівлі районної адміністрації. Вони протестували проти закриття лікарні, яка обслуговує кілька сіл.

Зачепила «оптимізація» охорони здоров’я і мешканців Черкас. 30 грудня працівники одного із пологових будинків міста протестували проти об’єднання двох пологових будинків. Незважаючи на обіцянки влади, люди переконані, що їх заклад просто закриють, а їх самих залишать без роботи. Кажуть, що медзаклад уже припинили фінансувати. 28 грудня вони оголосили страйк.

Проблеми охорони здоров’я не оминули і столицю. 5 січня у Києві діабетики нагадали владі про свою критичну ситуацію. Члени Українського діабетичного союзу вийшли під стіни Адміністрації Президента з вимогами якнайшвидше взяти під контроль процес повернення інсулінового заводу «Індар» у державну власність. Вони наголошували на очевидному – що зволікання у цій ситуації може призвести до тяжких та непоправних наслідків.

Комунальні послуги також стали причиною протесту. У Харкові влада порахувала, скільки сміття викидає кожен мешканець міста і, відповідно, скільки він чи вона мають платити за вивезення та утилізацію. Однак харків’яни з такими розрахунками не погодилися. 28 грудня вони прийшли під стіни міськради не з порожніми руками, а з пакетами зі сміттям. Цим самим вони намагалися продемонструвати, що розрахунки влади помилкові, що за день харків’яни не виробляють 6 літрів сміття, за яке їх хоче змусити платити влада.

Цікаво, що подібні акції протесту рідко коли зустрічають негативну реакцію з боку держави. У крайньому випадку (найчастіше це стосується проблеми забудов) негативна реакція може мати місце з боку приватних структур, інтереси яких зачіпають протестувальники.

У той же час акції політичного чи ідеологічного характеру досить часто викликають репресії. Останні два тижні є промовистим доказом цього твердження. Із 14 негативних реакцій 4 стосувалися прихильників Тимошенко, а 5 – учасників акцій ідеологічного характеру. Так суд заборонив акції з нагоди річниці народження Степана Бандери в Одесі та Запоріжжі, а 6 січня суд засудив націоналістів, які смажили яєчню на Вічному вогні до 3 років позбавлення волі умовно. Двічі суд забороняв акції біля харківської колонії, в яку направили Юлію Тимошенко, а у Києві – засудив активістів, які влаштували лазерне шоу на її підтримку.

Чому ж акції протесту, які піднімають локальні, насущні проблеми, не привертають уваги репресивного апарату? Очевидно, причина в тому, що правлячі кола не бачать у них джерела загрози для своєї влади. Поки вони лишаються точковими, локальними, часто епізодичними проявами невдоволення, такі акції рідко привертають увагу засобів масової інформації. У такому випадку легше і логічніше задовольнити (часто – законні та очевидні) вимоги протестуючих, аніж привертати до протестів зайву увагу, репресуючи їх. Доки протестувальники не вдаються до радикальних форм протесту або ж не зустрічають різкого опору з боку держави, про них рідко згадують у загальнонаціональних мас-медіа. Однак, як продемонструвало придушення протестів чорнобильців та афганців, репресії наростають, коли кидається виклик державній політиці в соціально-економічній сфері.

Показники щодо кількості протестів та репресій можуть незначною мірою змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. Щодо джерел інформації про згадані події просимо звертатися за контактами нижче. При розрахунку кількості протестів не враховувалася їхня тривалість.

Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний науково-дослідний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, позитивні та негативні реакції на них влади або інших об’єктів протесту в Україні на основі регулярного моніторингу більше 150 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.