bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

По той бік благодійності: інтерв’ю з Девідом Хелмером
08.10.2011

Як правильно просити гроші? Чому можуть відмовляти потенційні благодійники? Чи можна виміряти ефективність благодійної допомоги? Під час тренінгу з стратегічного фандрейзингу, який був організований і профінансований компанією Helmer Inc , ГУРТ спілкувався з Девідом Хелмером, її власником та філантропом, який особисто підтримує в тому числі українські громадські організації.

Девід Хелмер - власник компанії Helmer, Inc. в США, яка займається виробництвом медичного обладнання і розповсюджує свою продукцію більш ніж в 100 країнах світу. Девід розпочав свій бізнес як співвласник в 1977 році і збудував потужне підприємство, відштовхуючись від значущої місії та важливих життєвих цінностей. Він має ступінь в сфері інженерії, отриманий в університеті штату Міннесота, США. Девід є членом наглядових рад цілої низки неприбуткових організацій, що проводять свою діяльність в США, Гватемалі, Україні, Південній Африці та Руанді. Девід гідний батько чотирьох дочок, двоє з них, 10-річні близнюки, були усиновлені 8 років тому з м. Новосибірськ в Росії.

 

…Коли я був підлітком, ще до появи моєї компанії, я знав що це те, чим я хочу займатися. Я завжди хотів цього.

Найбільше в житті я ціную свою родину, відносини з друзями та людьми, з якими я роблю бізнес, а також стосунки з моїм Творцем. Часто в житті я маю відчуття, що несу відповідальність за тих людей, яких навіть не зустрічав.

Усвідомлюю, що мені дуже пощастило в цьому житті, бо я народився білим чоловіком у США, саме в той момент, коли країна була на піці економічного розвитку. З деяких причин я народився в таких сприятливих для розвитку умовах. І в чому заслуга моїх досягнень… Є мільярди людей по всьому світу, які працюють важче за мене, тому відчуття вдячності є важливою цінністю мого існування.

Є люди - приватні особи, яких я підтримую вже 30-35 років. Деякі з них вплинули на моє життя і я вирішив допомагати їм виконувати їхню справу. Таких людей троє. З деякими неприбутковими організаціями відносини тривають вже 12-13 років. Але я постійно «переглядаю» розвиток цих стосунків. Був час, коли я припинив підтримувати організації деяких друзів. Це були випадки, коли їхня місія більше не співпадала з моїми цінностями, або взагалі зникала потреба в існуванні організації. Останнім часом філантропія в США поступово змінюється. Часто це дуже діловий підхід і головними важелями успіху постають суто вимірювальні категорії, а саме: відповідність чітко визначеним цілям і місії, та ефективність діяльності.

Ефективність, звісно ж, пов’язана з місією організації. Тому перш за все я звертаю увагу на місію та стратегічні цілі організації. Також для мене важливо знати, чи має організація реалістичний план розвитку, функціонуюче правління, та чи відповідають результати діяльності поставленим цілям. Нерідко задумуюсь, що в Південній Африці можна врятувати життя дитини за 200 доларів. Тому я щоразу ретельно прораховую, на що мені краще віддати ці 200 доларів, наскільки важливою є потреба. Зазвичай це питання життя і смерті. Однак, це не означає, що я підтримую лише організації, які рятують життя.

Ще 5 років тому я зазвичай жертвував організаціям, членами яких були мої друзі. Але зараз я змінив своє бачення, намагаюсь бути більш стратегічним. Сьогодні головним чинником для мене є фактор відповідності місії організації і моїх особистих інтересів. З’ясувавши можливість співпраці, я починаю будувати більш тісні стосунки з організацією і людьми. Є і інші «друзі» у мене. Такі, що дружать лише до тих пір, поки я даю їм гроші. Коли я припиняю жертвувати, вони перестають мені дзвонити. Деякі з них все ж близькі для мене люди, тому іноді жартома запитую: «І скільки мені треба перерахувати твоїй організації цього разу, щоб ти знову почав регулярно мені дзвонити?»

Представники благодійних організацій, які звертаються за фінансовою підтримкою, насправді дають мені можливість долучитись до доброї справи і допомогти. Вони не забирають у мене гроші. Щороку я спеціально відкладаю певну суму, яку планую віддати на благодійні потреби. Так само як ви б відкладали гроші на придбання якоїсь особливої речі, скажімо машини, я відокремлюю кошти, щоб віддати іншим в обмін на можливість робити щось вагоме разом з ними. Тому я не почуваюсь некомфортно, коли мені пропонують фінансове залучення. Для мене це розгляд можливостей сумісного партнерства і відповідності моїм цілям, які зміни я хочу бачити в суспільстві. Але якщо ви маєте намір призначити мені зустріч, на якій плануєте просити про пожертву, для мене важливо знати передчасно про ваш намір. Я розцінюю це як прояв поваги. Також це залишає за мною право сказати останнє „так” чи „ні”. Коли ви розглядатимете звернення за фінансовою підтримкою як партнерство на взаємовигідних умовах, ви будете поважати мій час та чесність і відкритість стосунків. Також ви будете цікавитись моїми цінностями і інтересами, та сферами, на які я спрямовую свої філантропічні зусилля.

Дуже важко в деяких випадках вимірювати ефективність у благодійності. Як правило, я цікавлюся, скільки людей користуються наданими соціальними послугами, які витрати на особу, чи ведуться підрахунки… Як член багатьох наглядових рад, я беру участь в стратегічному плануванні діяльності неприбуткових організацій. Ми багато часу приділяємо розробці інструментів для вимірювання ефективності діяльності організації. Ми хочемо бачити реальні зміни в суспільстві, а не просто факти проведення програм та заходів. Я часто чую, як організації звітують: був дивовижний рік. Як наглядова рада ми звичайно радіємо, але ми хочемо чути відповідь: „Чому саме ви вважаєте, що цей рік був такий дивовижний? „Як ви наблизились до виконання місії?” „Які цілі ви досягли?” Для мене завжди важливо бачити прогрес, як вимірюються результати, які є критерії успіху, чи проводиться оцінка того, що спрацювало, а що ні. Я також розумію, що не завжди легко відповісти, чи відбулися зміни в житті громади, але мені важливо бачити, що ви оцінюєте свою ефективність, спостерігаєте за розвитком, та маєте підстави рухатись вперед.

Місія нашої корпоративної програми – поширювати культуру щедрості, використовуючи наші ресурси та залучаючи наших працівників відповідно до їхніх кращих здібностей, щоб допомагати і досягати справедливості для бідних та незахищених верств населення.

Український досвід… Тісно співпрацюю і виступаю членом наглядової ради благодійного фонду «Місія в Україну» (м. Житомир), який спрямовує свою діяльність на допомогу жінками та дітям-інвалідам. Також щороку ми відряджаємо команду наших працівників, які приїздять як волонтери допомагати в літньому таборі для хлопців-інвалідів з інтернату в селі Романів Житомирської області. За останні 4 роки, в Україні побували близько 30 наших працівників. Вони використовують дні своєї відпустки та особисті зусилля, щоб допомогти знедоленим та тим, кому в цьому житті пощастило менше. Цікаво, що люди повертаються додому в Америку переповнені енергією і бажанням віддавати ще більше. В тому і є наша місія – поширювати і практикувати щедрість. Є ще один український сирітський притулок, який ми підтримуємо фінансово. Також до мене звертаються багато друзів в Україні, яких я охоче підтримую в певні моменти.

Американські ГО набагато впевненіші в собі і більш агресивні. Вони конкурують між собою. І навіть під час економічної кризи організації виживають. Американці люблять давати гроші на особливі проекти.

Я маю дуже близького друга, його донька нещодавно закінчила університет. Вона влаштовується як штатний співробітник в організованому студентському русі. Я знаю про цей студентський рух і дуже позитивно відгукуюсь про нього. Нещодавно ця дівчина подзвонила мені і розповіла про нову роботу, а також запитала, чи не хотів би я зустрітись і обговорити можливості мого залучення. Я відповів „ні”. І це донька мого хорошого друга! Але я сказав це дуже по-доброму. Незважаючи на те, що я розділяю і поважаю її справу, наразі я хочу зосередитись на інших напрямках діяльності. Одна з причин відмови в тому, що американські студенти – це не моя цільова аудиторія, а також я не бачу, які взаємовідносини у мене можуть бути з цією організацією - може, тільки лист раз на місяць. До того ж, на мою думку американські студенти вже мають чимало можливостей, але в інших частинах світу все по-іншому і я скоріше направлю свої зусилля туди, де потреба більш виразна.

Я член наглядової ради в організації, що займається питаннями боротьби з епідемією СНІДу в Південній Африці. Минулого місяця адміністратор організації запропонувала знайти 2-3 людини, які зможуть пожертвувати 5 тисяч доларів на певний проект. Спочатку моя відповідь була позитивною. Але через деякий час я відмовився... Вони кажуть «знайди когось, хто може дати багато грошей» і покладають на мене всю відповідальність. А я не знаю нікого, хто б при першій зустрічі дав би таку значну суму. А могли б вчинити інакше, для прикладу, просто повідомити, що «ми влаштовуємо неформальну зустріч і хотіли, щоби ти запросив декількох своїх друзів, буде кава, десерт... Ми не проситимемо грошей, просто проінформуємо. Розкажемо хто ми, чим займаємось, якими проектами. І ось ті сфери, в яких ми були ефективними». І тільки після цього могли б запитати мене «чи ми можемо зустрітись і поговорити конкретно з тими людьми?». Дуже важливо, щоб перша зустріч з потенційним благодійником мала суто інформативний характер. Всі розуміють, що саме шукає організація, але мета зустрічі – знайомство. Розкажіть про себе і вивчіть людину. Коли ви будете знати, що цікавить вашого потенційного донора, запропонуйте саме те, що відповідатиме його інтересам. Завжди дайте людям знати, коли ви будете просити фінансової допомоги, наприклад сказавши: «Ми проводитимемо зустріч і розглянемо можливість вашого залучення».

Іноді, якщо людина хоче вам відмовити, вона може дати незначну суму. Вони не хочуть відчувати себе винними, тому дадуть хоч щось, аби ви більш не звертались. Я не маю з цим проблем, адже сконцентрований на тому, що роблю. Я знаю яку суму віддам цього року. Просто зараз задаюсь запитаннями «кому?» і «чому?». Тому, якщо я знаю, що мої гроші принесуть більшу користь в іншому місці, то моя відповідь вашій організації буде – ні.

Відкрию вам таємницю про благодійників. Ті, хто підтримують справи, що вимагають посвяту та самовіддачу, насправді ваші співпрацівники задля досягнення великої цілі. Ніколи не вибачайтесь, що звернулись по допомогу, та не відчувайте себе жебраками. Навпаки, пишайтесь тим, що ви запрошуєте інших долучитись до доброї справи і пропонуєте їм цінності, які за гроші не купиш. Розширюйте кругозір потенційних благодійників і навчайте їх інвестувати в потенціал та вірити в зміни на краще. І не лише вірити, а показувати, як саме ці благодійники можуть впроваджувати бажані зміни у життя за допомогою вашої організації. Насправді, залучаючи їх до значущої справи, ви допомагаєте їм переоцінювати, що насправді важливе, а що лише тимчасове. Та, збираючи кошти, також навчайтесь віддавати самі!

Переклад та редагування: Тетяна Мухоморова, волонтерка ГУРТа

Матеріал підготовлений у рамках проекту «Інвестуймо в інституційну спроможність громадянського суспільства», який реалізується Ресурсним центром ГУРТ у межах проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з Міжнародного Розвитку (USAID) та здійснюється Pact Inc.

Коментарі

Лілія Дмитренко   4785 днів тому   #  

дуже вдячна за статтю

  •   Пiдписатися на новi
Тимчук Тарас    4782 дні тому   #  

Мені цікаво, скільки читачів порталу скористаються цією інформацією. Насправді, дуже вдячний Девіду за щирі відповіді!

  •   Пiдписатися на новi
Лілія Дмитренко   4782 дні тому   #  

(тоді врахуйте під "Лілія Дмитренко" 4 особи, і ми ще продовжуємо детально вичати)

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.