Проблемою не тільки українського війська, а й армій багатьох інших держав залишаються неналежні побутові умови, брутальне поводження та насильство у відношеннях із військовослужбовцями строкової служби, що щорічно призводить до захворювань, каліцтва або навіть смерті.
Матеріальні нестатки солдат та їхніх родин, відсутність дієвого механізму цивільного контролю та захисту прав призовників робить солдата беззахисним у відстоюванні своїх прав, у тому числі й під час отримання хвороби або каліцтва протягом виконання ними свого військового обов’язку. У результаті цього солдат не може довести в суді, що каліцтво або хвороба були отримані ним саме під час виконання ним свого службового обов’язку.
На наш погляд, найпоказовішим порушенням прав людини у стосунках з українськими військовослужбовцями строкової служби є, насамперед, наявність нестатутних стосунків, або так звана «дідівщина».
Військовослужбовці у своїх відповідях на наші запитання під час проведення анонімного анкетування підтвердили існування окремих проявів цього пережитку Радянської системи. Зокрема, найчастіше військовослужбовці зазначають факти примусу працювати за старослужбовців, змушення до віддавання старослужбовцям продуктів й особистих речей, які надсилаються батьками з дому, а також вимагання грошей. Проте більшість тих солдат із числа молодшого призову, які визнають наявність «дідівщини», відносяться до цього ганебного явища, «як до традиції, хоч і неприємної, проте такої, яку можна витримати».
Разом з тим, значний сегмент респондентів (близько 30%) вважає, що варто робити вигляд, що нічого не сталося. Тільки 6% опитаних сподіваються на вирішення проблеми за допомогою скарги командирам, проте цей відсоток зменшується у середовищі більш досвідчених військовослужбовців. Лише близько 17% опитаних готові відстоювати свої права самотужки, що навряд чи може увінчатися успіхом. Вважаємо, що саме відношення до нестатутних стосунків як до традиції і є однією з головних причин невмирущості дідівщини.
Молоді чоловіки, які пройшли армію, впевнені, що саме таке становище є нормальним – коли спочатку принижують і навіть б’ють тебе, а потім теж саме стає дозволеним і тобі. Такі погляди і такі стосунки в подальшому переносяться молодими людьми і в їх цивільне життя – на роботу, у стосунки із друзями, у сім’ю.
Суспільство в цілому дуже мляво реагує на прояви дідівщини, окрім випадків, що мають трагічні наслідки, тобто смерть або каліцтво. Саме тому одним із пріоритетів у боротьбі з явищем дідівщини та його страшним впливом на суспільство вважаємо зміну відношення до так званої «доброї традиції». На жаль, сьогодні ЗМІ цікавляться армійськими справами здебільшого у сенсаційних випадках – коли мають місце вибухи, вбивства, каліцтво солдат під час проходження військової служби тощо. Такі випадки здебільшого «закриті для широкого загалу», а довести вину офіцера так само складно, як довести вину слідчого МВС у тому, що він «начебто завдав тілесні ушкодження затриманій особі».
Крім того, самі ЗСУ дуже часто не розголошують подібні події, щоб уникнути скандалу, адже у результаті протиправних дій військовослужбовців страждає вище керівництво, якому, як правило, загрожує звільнення з армії і позбавлення військових звань. Сьогодні наша держава намагається вплинути на вирішення проблеми як захисту, так і реалізації прав людини у ЗСУ шляхом забезпечення військовослужбовців спеціальними картками, на яких зазначено телефони департаментів, відділів і спеціальних служб, до яких солдати можуть звернутись у разі виникнення у них проблем.
Проте за весь час реалізації проекту жоден солдат не дав позитивної відповіді на запитання «Чи користувалися Ви коли-небудь телефоном довіри?»
Окремим питань є проведення так званої «пенсійної реформи» в Україні, що передбачає, окрім усіх інших «так сильно очікуваних бонусів простим пролетаріям», ще й низку обмежень соціальних прав військовослужбовців, як, наприклад, збільшення вислуги років та обмеження максимального розміру пенсії.
Фінансування українського війська на рівні менше одного відсотка ВВП і бонуси пенсійної реформи, на жаль, призведуть до звільнення з військової служби найдосвідченіших й високопрофесійних співробітників, що, у свою чергу, негативно позначиться не тільки на рівні забезпечення прав «громадян в уніформі», а й на якості виконання ними завдань, покладених на військові формування України.
Не для кого не секрет, що українська армія, як і армія будь-якої країни світу, має свої проблеми. Проте, незважаючи на це, служба у Збройних Силах України набирає популярності, адже де ще в Україні молода людина може безкоштовно отримати знання та навички поводження у критичних ситуаціях, навички дисципліни, самостійності, любові до держави тощо?
А за все це ще й платять і годують! Дідівщина не є законом в Українській армії, хоча, на жаль, вона все ще існує. Українська держава бореться з цим ганебним явищем, однак ця проблема не є питанням одного дня або ж питанням прийняття одного закону чи розпорядження. Існування дідівщини обумовлено насамперед закритістю ЗСУ.
Тому її подолання залежатиме від ефективного здійснення таких вкрай необхідних заходів:
Всі висновки та інформація були отримані в рамках реалізації ЧОГО «Центр європейської та євроатлантичної інтеграції» проекту «Моніторинг та захист прав людини у військових частинах, розташованих на території Черкаської області», підтриманого Міжнародним Фондом Відродження.
Коментарі
Мені довелось ще служити в радянському війську. Незважаючи на те, що мене забрали з 1 курсу університету, я не шкодую про два роки армії. Як автор тут пише "де ще в Україні молода людина може безкоштовно отримати знання та навички поводження у критичних ситуаціях, навички дисципліни, самостійності, любові до держави тощо?" Я б додав ще одну важливу річ - відповідальність. Не шкодую очевидно ще й тому, що в роті, в якій довелось служити, дідівщини як такої не було. (А в одній з частин мені довелось побачити, що таке справжня "дідівщина", це перевершило мої найгірші очікування.). Моє бачення боротьби з "дідівщиною":
1. Належне виконання офіцерським складом своїх посадових обов'язків. Їхнє уміння формувати дружню атмосферу, не бути відстороненим від того, що відбувається в роті чи взводі.
2. Здорові стосунки: офіцерський склад - сержанти
3. Є особи, з "комплексом жертви", які постійно демонструють віктимну поведінку. Завданням професійного психолога було б ідентифікувати таких осіб і скеровувати їх в альтернативну службу.
"...у результаті протиправних дій військовослужбовців страждає вище керівництво, якому, як правило, загрожує звільнення з армії і позбавлення військових звань..."
Ви мабуть взагалі не служили в армії, або служили давно. Запамятайте - вище керівництво українського війська ніколи не переймається не те, що страждає за такі порушення! Страждає Ванька-крайній або заступник з виховної роботи - як "цап відбувайло".
"Проте за весь час реалізації проекту..." Якого проекту? У яких в/ч проводилось опитування? Хто його проводив? Яка вибірка військовослужбовців? Шановний Вікторе, прохання - будьте коректнішим і більш фаховим, коли надаєте таку інформацію.
Змушений ще дописати деякі думки. Вважаю (як представник ЗСУ), що "дідівщини" у тому розумінні, що в армії Радянського Союзу - немає. Зауважу, що багато пересічних людей асоціює ЗС з Внутрішніми військами МВС. Моя власна думка - як не парадоксально - там прикритих знущань більше, чим, наприклад, у тій же навчальній частині ЗС, яку знають в народі як "Десна". Великих бойових частин ЗС в Черкаській обл. немає тому вибірка некоректна.
Не буду надавати пропозицій "глобального" масштабу, які побачив у статті. І хочеться запитати, а що заважає керівництву держави, ЗС впровадити ці конструктивні пропозиції? Відповідь зрозуміла - байдужість і тупість. ЗС не цікаві в цій країні нікому, навіть журналістам. Вони злітаються завжди на "смажене". Превентивної творчої роботи - зась! Без образ.
Для того, щоб викореніти "дідівщину" у конкретному підрозділі треба його командирам (начальникам) робити таке:
1. Вдосконалення соціально-побутових умов військової служби військовослужбовців, надання їм можливості задовольняти свої матеріальні та духовні потреби легально, законними шляхами.
2. Цілеспрямоване формування свідомості і самосвідомості, самодисципліни і самоконтролю у військовослужбовців у процесі військово-професійної соціалізації як засобами виховної роботи, так і в результаті гуманізації військової служби, виключення протиправних дій командирів.
3. Творче узгодження формальної і неформальної структур військового колективу, подолання протиріч у їхніх вимогах до своїх членів, легалізація деяких елементів субкультури військового колективу, творче використання їх у виховній роботі.
4. Поліпшення медичного та психологічного добору призовників, оптимальна організація їх адаптації до умов військової служби, подолання соціальної ізольованості військовослужбовців, створення можливості легально змінити місце служби при нестерпних її умовах, що дозволить виключити самовільне залишення частин або самогубство.
5. Спрямування соціальної активності військовослужбовців на творчу навчальну пізнавальну діяльність, самоактуалізацію у бойовій підготовці, спорті, дозвіллі, художній творчості, щоб за їх допомогою зняти соціальну невдоволеність, агресивність.
6. Налагодження каналу зворотного зв’язку в керуванні підлеглими (формування інституту довірених осіб (наставників), доведення номерів телефонів довіри до рідних і близьких, а не тільки до солдат). Реагування і первірка навіть анонімної інформації.
7. Поширення впливу на поведінку військовослужбовців найбільш референтної групи для нього – сім’ї, друзів.
Практична діяльність свідчить, що робота з профілактики порушень статутних правил взаємин буде мало ефективною, якщо керівний склад недостатньо знає морально-психологічний клімат у військовому підрозділі, наявність та форми проявів порушень військової дисципліни.
Без знання дійсного стану справ з порушеннями статутних правил взаємин можна вести тільки розмови та діяти неконкретно, без зосередження зусиль на проблемах, які потребують негайного вирішення, в першу чергу, в даному підрозділі. Саме через незнання існуючих форм проявів, традицій цього явища, їх натхненників та виконавців робота з попередження в багатьох підрозділах проводиться поверхово та носить деклараційний характер.
При цьому порушники залишаються невиявленими та не несуть відповідальності. Військовослужбовці, до яких застосовуються різноманітні форми фізичного та морального тиску, не вірять у спроможність командирів їх захистити. Тому першим і важливим етапом діяльності командирів та їх заступників з виховної роботи з попередження порушень статутних правил взаємин повинно бути досконале вивчення не тільки загальної ситуації та статистики щодо цих проявів, а й конкретних даних про їх наявність у військовому підрозділі.
Вибачте за довгий комент. З повагою, честь!!!