Проблемою не тільки українського війська, а й армій багатьох інших держав залишаються неналежні побутові умови, брутальне поводження та насильство у відношеннях із військовослужбовцями строкової служби, що щорічно призводить до захворювань, каліцтва або навіть смерті.

Матеріальні нестатки солдат та їхніх родин, відсутність дієвого механізму цивільного контролю та захисту прав призовників робить солдата беззахисним у відстоюванні своїх прав, у тому числі й під час отримання хвороби або каліцтва протягом виконання ними свого військового обов’язку. У результаті цього солдат не може довести в суді, що каліцтво або хвороба були отримані ним саме під час виконання ним свого службового обов’язку.

На наш погляд, найпоказовішим порушенням прав людини у стосунках з українськими військовослужбовцями строкової служби є, насамперед, наявність нестатутних стосунків, або так звана «дідівщина».

Військовослужбовці у своїх відповідях на наші запитання під час проведення анонімного анкетування підтвердили існування окремих проявів цього пережитку Радянської системи. Зокрема, найчастіше військовослужбовці зазначають факти примусу працювати за старослужбовців, змушення до віддавання старослужбовцям продуктів й особистих речей, які надсилаються батьками з дому, а також вимагання грошей. Проте більшість тих солдат із числа молодшого призову, які визнають наявність «дідівщини», відносяться до цього ганебного явища, «як до традиції, хоч і неприємної, проте такої, яку можна витримати».

Разом з тим, значний сегмент респондентів (близько 30%) вважає, що варто робити вигляд, що нічого не сталося. Тільки 6% опитаних сподіваються на вирішення проблеми за допомогою скарги командирам, проте цей відсоток зменшується у середовищі більш досвідчених військовослужбовців. Лише близько 17% опитаних готові відстоювати свої права самотужки, що навряд чи може увінчатися успіхом. Вважаємо, що саме відношення до нестатутних стосунків як до традиції і є однією з головних причин невмирущості дідівщини.

Молоді чоловіки, які пройшли армію, впевнені, що саме таке становище є нормальним – коли спочатку принижують і навіть б’ють тебе, а потім теж саме стає дозволеним і тобі. Такі погляди і такі стосунки в подальшому переносяться молодими людьми і в їх цивільне життя – на роботу, у стосунки із друзями, у сім’ю.

Суспільство в цілому дуже мляво реагує на прояви дідівщини, окрім випадків, що мають трагічні наслідки, тобто смерть або каліцтво. Саме тому одним із пріоритетів у боротьбі з явищем дідівщини та його страшним впливом на суспільство вважаємо зміну відношення до так званої «доброї традиції». На жаль, сьогодні ЗМІ цікавляться армійськими справами здебільшого у сенсаційних випадках – коли мають місце вибухи, вбивства, каліцтво солдат під час проходження військової служби тощо. Такі випадки здебільшого «закриті для широкого загалу», а довести вину офіцера так само складно, як довести вину слідчого МВС у тому, що він «начебто завдав тілесні ушкодження затриманій особі».

Крім того, самі ЗСУ дуже часто не розголошують подібні події, щоб уникнути скандалу, адже у результаті протиправних дій військовослужбовців страждає вище керівництво, якому, як правило, загрожує звільнення з армії і позбавлення військових звань. Сьогодні наша держава намагається вплинути на вирішення проблеми як захисту, так і реалізації прав людини у ЗСУ шляхом забезпечення військовослужбовців спеціальними картками, на яких зазначено телефони департаментів, відділів і спеціальних служб, до яких солдати можуть звернутись у разі виникнення у них проблем.

Проте за весь час реалізації проекту жоден солдат не дав позитивної відповіді на запитання «Чи користувалися Ви коли-небудь телефоном довіри?»

Окремим питань є проведення так званої «пенсійної реформи» в Україні, що передбачає, окрім усіх інших «так сильно очікуваних бонусів простим пролетаріям», ще й низку обмежень соціальних прав військовослужбовців, як, наприклад, збільшення вислуги років та обмеження максимального розміру пенсії.

Фінансування українського війська на рівні менше одного відсотка ВВП і бонуси пенсійної реформи, на жаль, призведуть до звільнення з військової служби найдосвідченіших й високопрофесійних співробітників, що, у свою чергу, негативно позначиться не тільки на рівні забезпечення прав «громадян в уніформі», а й на якості виконання ними завдань, покладених на військові формування України.

Не для кого не секрет, що українська армія, як і армія будь-якої країни світу, має свої проблеми. Проте, незважаючи на це, служба у Збройних Силах України набирає популярності, адже де ще в Україні молода людина може безкоштовно отримати знання та навички поводження у критичних ситуаціях, навички дисципліни, самостійності, любові до держави тощо?

А за все це ще й платять і годують! Дідівщина не є законом в Українській армії, хоча, на жаль, вона все ще існує. Українська держава бореться з цим ганебним явищем, однак ця проблема не є питанням одного дня або ж питанням прийняття одного закону чи розпорядження. Існування дідівщини обумовлено насамперед закритістю ЗСУ.

Тому її подолання залежатиме від ефективного здійснення таких вкрай необхідних заходів:

• запровадження дієвого демократичного цивільного контролю, а не лише декларування такого контролю в законах України;
• створення інституту військового омбудсмена в Україні (за прикладом Німеччини);
• перехід збройних сил на контрактну основу;
• створення умов для ефективної реалізації ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу»:хоча закон непогано прописаний, проте сьогодні де факто він не діє, оскільки все ще відсутній механізм його реалізації;
• більш широке залучення Збройних Сил України до участі у міжнародних миротворчих місіях та операціях;
• остаточне визначення вектору зовнішньої політики України: інтеграція на Захід чи на Схід.

Всі висновки та інформація були отримані в рамках реалізації ЧОГО «Центр європейської та євроатлантичної інтеграції» проекту «Моніторинг та захист прав людини у військових частинах, розташованих на території Черкаської області», підтриманого Міжнародним Фондом Відродження.