bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Епоха незаконних забудов: початок кінця
25.07.2011

Коли ви востаннє бачили план зонування свого міста? А детальні плани територій? Ну хоч генеральний план? А коли востаннє чули про незаконні забудови в місті? Якби відповідь на перші питання була “нещодавно”, то останнє можна було би й не ставити.

Названі документи тільки здаля здаються страшними. Насправді саме вони головним чином регулюють питання забудов і реконструкцій у місті. Генеральний план дозволяє бачити основні напрямки розвитку міста, план зонування розкаже про зони житлової та промислової забудов, а на детальному плані територій можна роздивитися все аж до меж прибудинкової території.

Якщо ви прийдете до міської ради й попросите якісь із цих документів, то, швидше за все, почуєте наступне: ці документи належать до інформації з обмеженим доступом (генеральний план — точно, а решта — як пощастить), але якщо хочете, то карту генерального плану можете подивитися в кабінеті в архітектора, а взагалі, ви в цих паперах нічого не розберете, тому що це документи для фахівців.

Дехто відступиться від ідеї ще на першому варіанті відповіді, дехто протримається до третього. Практика показує: міська рада не любить показувати ці документи мешканцям, проте змусити її зробити це — доволі просто. І цілком законно.

Обмеженість — це спадкове Обмежений доступ до містобудівної документації є типовою практикою для українських міст. Проте це явище є лише ідеологічним спадком із радянського минулого. В той час усе життя суспільства регулювалося відповідно до щоденних очікувань умовного ворога.

Сьогодні можна легко перевірити доцільність засекречувати інформацію з метою захисту національної безпеки чи безпеки життя окремих громадян. Для цього треба в здоровому глузді співвіднести небезпеку військової чи терористичної атаки на місто й небезпеку, на яку щодня наражаються мешканці міста від незаконних забудов, від відсутності об’єктивної інформації про стан довкілля, про місця планувальних обмежень — на приклад, місця підтоплення чи тектонічних зсувів.

Крім того, можна зайти на GoogleMaps і побачити все те, що ретельно приховує українська держава від своїх громадян, але що давно відомо всьому світові.

Що кажуть закони? Безумовно, лишилася ще така інформація, яка може бути обмеженою в доступі, яка проте не зачіпає щоденні інтереси мешканців міст. Лінії урядового зв’язку чи розташування центрального водогону цілком логічно можуть бути приховані від сторонніх очей. Та чи варто задля цього засекречувати всі містобудівні документи? Не варто — каже нам світова практика. Не варто — каже нам прийнятий у травні Закону України “Про доступ до публічної інформації”, зокрема в статті сьомій: “Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений”.

Серед інших популярних у міських радах причин відмовляти в доступі до цих документів — наявність на них, зокрема на генеральних планах міст, грифів “ДСК” (“Для службового користування”), рідше — грифів “Таємно”. Разом із тим, прийнятий у січні цього року Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності” декларує наявність у генеральних планах відкритої та закритої частин. Більше того, цей закон зобов’язує міські ради оприлюднювати генеральні плани на своїх офіційних веб-сайтах.

На ваш вибір

Виходить правова колізія — давати доступ наче й треба, але не можна. Вибір серед двох можливостей лежить зазвичай на представниках органів місцевого самоврядування.

Однак варто пам’ятати, що закритість інформації про місто, в якому ми живемо, — спадок не лише ідеологічний, але й просто зручний. Нерідко містобудівна документація приховує незаконні, часто корупційні інтереси чиновників. У такому разі зайві очі документам непотрібні.

Проте також поширеною є ситуація, в якій представники міськрад просто не знають про глибоко публічний характер містобудівної документації, про те, що фінансують її розробку, а отже і є безпосередніми її власниками мешканці міста. Та коли про це знатимуть самі мешканці й зможуть у потрібний момент логічно обґрунтувати свої вимоги, то отримати доступ до документів стане простіше.

Дайте два!

Уявімо собі, що ми переконали своїх співрозмовників у міській раді показати омріяні документи. Нас запрошують до кабінету архітектора, і там на стіні висить вона — карта. І це що, все? Ні. Містобудівна документація — це більше десятка карт і кілька томів текстової інформації. На запит громадянина України їх усі мають скопіювати й безперешкодно надати в користування. До слова, трохи більше тижня тому Кабмін нарешті затвердив граничні норми витрат на копіювання або друк документів, що видаються за запитом на інформацію.

Далі. Припустімо, ми навіть добилися свого й маємо в руках купу копій цікавих документів, у яких, здається, не можемо нічого зрозуміти. Якщо ситуація, яка привела нас до міської ради, достатньо важлива, то є варіант пошукати архітектора й отримати фаховий коментар із тих питань, які нас найбільше цікавлять. Далі можна звертатися до юристів, а тоді — ще далі.

Фахівці є?

Проте треба пам’ятати, що багато важливої для мешканців міст інформації лежить у цих документах “на поверхні”. На приклад, парк чи прибережна смуга позначені на карті зонування зеленим кольором. Це — рекреаційна зона, ніяких промислових об’єктів, АЗС чи мийок там бути не може. Або можна звернути увагу на план червоних ліній — за ці лінії не можуть виходити межі будівель.Сині лінії визначають граничну висотність будівель.

Також можна звернутися до думки, яка вже зовсім філософська, і її законодавча декларація знаходиться в багатьох різних законах. Представників органів місцевого самоврядування — міської ради — обирають мешканці міста, щоби ті працювали в їх інтересах. Логічним є той факт, що мешканці мають право брати участь у прийнятті рішень муніципалітету, а також контролювати виконання цих рішень. Обрані представники, в свою чергу, зацікавлені докласти всіх зусиль, щоби їхню роботу оцінили високо й переобрали на наступний термін. Саме через це від них можна й треба вимагати детальних пояснень своїх рішень, “перекладу” офіційних і вузькоспеціалізованих документів на зрозумілу нефахівцям мову, максимально широкого інформування про свою діяльність і все решту.

Такої роботи можна вимагати й щодо містобудівної документації, тим паче з огляду на гарячий суспільний інтерес до неї.

І що далі? З отриманих документів ми за допомоги профільних фахівців, представників міської ради або власними силами дізнаємося, чи цікаве нам будівництво законне, чи ні. Якщо є проблеми, подаємо до суду. Якщо проблем нема — то й чудово.

Більш далекоглядна перспектива має привабливіший вигляд: постійний інтерес мешканців до документів, які регулюють життя міста, дозволятимуть чиновникам уникати спокуси покривати грифами “ДСК” та іншими відмовками свої незаконні рішення. А якщо йти до кінця, то, можливо, й спокуси взагалі такі рішення приймати.

 

Звучить це все, звісно, як казка. Проте такою самою казкою звучить і думка про життя без бензозаправок посеред парку, без паркінгів на дитячих майданчиках і без решти незаконних і просто неприємних явищ навколо нас у місті.

 

Ми всі хочемо жити в комфортному середовищі, без витрачання часу на боротьбу з незаконними бізнес-інтересами, хочемо, щоби всі наші комунальні проблеми вирішувалися швидко й ефективно. Для цього треба зробити хоча би перший крок — піти до міської ради й домогтися одного-єдиного містобудівного документу, на свій вибір.

Анна ПРЕЙС, Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Контакти

  • Анна Прейс
  • Східноукраїнський центр громадських ініціатив
  • http://totalaction.org.ua/

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.