Європейська конвенція із захисту прав людини та основних свобод (ст. 3) говорить: «Нікого не може бути піддано катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню». Проте в житті буває по-різному. Люди, які під час своєї служби у збройних силах України отримали негативний досвід «дідівщини», часто продовжують користуватися набутим досвідом і після повернення до цивільного життя.

У результаті в суспільстві підвищується рівень агресії, породжується нехтування загальновизнаними нормами поведінки, розвивається неповага до цивілізованого вирішення конфліктів. Чому так відбувається? Що робити, щоб змінити такий стан речей? Коли командири не в змозі ефективно вирішувати ті чи інші конфліктні ситуації, то конфлікти вирішуються неформальним шляхом, що веде до казарменого хуліганства та встановлення нестатутних відносин. Іноді й самі офіцери подають поганий приклад підлеглим – принижують їх, неправомірно збільшують навантаження тощо.

Бувають і випадки застосування фізичної сили до підлеглих. Як відомо, вирішальну роль у наявності чи відсутності «дідівщини» відіграє морально-психологічний клімат, встановлений у військових частинах. Молоді солдати відчувають певні труднощі особливо на початку проходження військової служби – це адаптація до армійського режиму, збільшені фізичні навантаження, армійська їжа тощо. Іноді дрібниці на кшталт пришивання комірців або вправного і правильного прибирання ліжка перетворюються на значні проблеми, стаючи приводом до принижень, а подекуди й відвертих знущань, що може суттєво знизити самооцінку юнака та привести до непередбачуваних наслідків.

Значний вплив на морально-психологічний клімат має й матеріальне забезпечення армії. На сьогодні воно відверто недостатнє. Умови життя в казармах, низький рівень медичного обслуговування – ось теми, які неодноразово висвічувались у пресі, однак, на жаль, залишаються такими, що традиційно відкладаються «на потім», в той час, як бюджет збройних сил України зменшується із року в рік. Так, наступного року на українське військо вперше в історії незалежної України планується виділити менше одного відсотка ВВП. Це вдвічі менше мінімальної потреби фінансування нашої армії. Навіть нинішнього фінансування українській армії сутужно вистачає лише на проживання в казармах, харчування, комунальні видатки та грошове забезпечення особового складу.

Недостатнє фінансування є однією з головних причин масового звільнення офіцерського складу збройних сил України. Самі військовослужбовці підтверджували складний стан існування української армії, відповідаючи на запитання під час анонімного анкетування солдат строкової служби, що проводилося в черкаських військових частинах Центром європейської та євроатлантичної інтеграції в межах проекту «Моніторинг та захист прав людини у військових частинах розташованих на території Черкаської області», підтриманого Міжнародним фондом «Відродження».

Військовослужбовці зазначали погану роботу пошти, свавільне позбавлення їх відпусток і звільнень, відсутність місця для зберігання особистих речей, додаткові навантаження, що позбавляють вільного часу, холоднечу в казармах, неякісне та несвоєчасне лікування у санчастинах. Наявність усіх цих проблем зводить нанівець забезпечення основних прав людини, які й без того обмежені самим характером військової служби. Таке становище безумовно негативно впливає на психологічний стан та іноді призводить до негативних наслідків.

Значною проблемою, що стає на заваді швидкій та якісній адаптації призовників є їх правова необізнаність, а також невідповідність їх попередніх уявлень про армійську службу реальним умовам, в яких вони опиняються в армії. Як з’ясувалося, їхнім основним джерелом «об’єктивної» інформації про армію є розповіді старших товаришів, батьків або інших родичів. Що ж до неупередженої та достовірної інформації, то її явно бракує.

Преса (окрім спеціальної відомчої) цікавиться армійськими справами здебільшого у сенсаційних випадках – коли відбуваються вибухи або вбивства. Хоча навіть такі «сенсації» не спричиняють появу виважених, серйозних і неупереджених статей, що містять аналіз дійсного стану наших збройних сил. Сьогодні, коли відбувається реформування армії та її перехід на контрактну основу, коли Україна задекларувала свій намір вступу до ЄС, актуальною й необхідною є громадська дискусія про те, якою саме ми хочемо бачити українську армію.

Така дискусія потрібна, щоб вберегти майбутню професійну армію від тих вад, які притаманні нашій теперішній армії та здатні автоматично перейти в армію майбутнього. Крім того, дієвий громадський цивільний контроль за армією є однією з обов’язкових умов вступу України до ЄС. Ось чому нагальними стають питання способів і механізмів забезпечення та здійснення цивільного контролю, що, на нашу думку, є одною з ключових проблем реформування армії.

Україна повинна мати сильну армію. І такою наша армія стане за умови успішної поетапної реалізації таких кроків:

• запровадження, а не лише декларування в законах України, дієвого демократичного цивільного контролю за армією;
• перехід збройних сил України на контрактну основу;
• збільшення боєздатності військових частин шляхом збільшення фінансування та підвищення соціального захисту військовослужбовців;
• переоснащення збройних сил України сучасними зразками озброєння та військової техніки;
• більш широке залучення збройних сил України до участі в міжнародних миротворчих місіях та операціях.
• остаточне визначення вектору зовнішньої політики України – інтеграція на Захід чи на Схід. Пам’ятаймо, що той, хто не хоче годувати власну армію, той неодмінно буде годувати чужу. Тож сильна армія означає сильну державу, якою ми всі бажаємо бачити Україну.

Узагальнена інформація є результатом реалізації проекту Центром європейської та євроатлантичної інтеграції в межах проекту «Моніторинг та захист прав людини у військових частинах розташованих на території Черкаської області», підтриманого Міжнародним фондом «Відродження».