27-29 травня 2011 року в Молодіжному реколекційно-духовному центрі м. Новояворівськ, що на Львівщині відбулася конференція «Волонтерське служіння – перспективи в Україні»

Учасники, а це передусім молодь, прибули з різних міст: Донецька, Полтави, Львова, Дрогобича, Підгірець, Тернополя, Івано-Франківська, Коломиї для того, щоб обговорити сучасний стан волонтерства в Україні.

Серед визначальних питань низького рівня волонтерства у нашій країні було визначено пасивність суспільства, а тому окреслено шляхи його подолання, а також відсутність координаційного центру волонтерства, який було створено як підсумок конференції.

Була вибрана стратегія, так би мовити, легкого підходу, коли молодь в процесі інтерактивної гри-спілкування спершу знайомиться, а потім працює по групах, виконуючи поставлені координаторами конференції завданнями.

Вже від початку панувала цікавість та ентузіазм. Усі були готові ділитися власним досвідом волонтерства та перейняти його в інших, підняти болючі питання і відверто їх обговорити.

Яким повинен бути сучасний волонтер? Відповідь на це питання учасники намагалися дати у малюнку, виконаному в групах у перший вечір конференції. Волонтери, зображені у двох групах мали такі спільні риси: відкритість до світу, готовність прийти на допомогу, відвага, бажання вчитися і вміння визнавати свої помилки, свобода духу, веселість, життєрадісність, вміння казати не лише «так», але й «ні» в разі потреби, рішучість, відповідальність, мобільність…

Зображені волонтери виглядали дуже колоритними: в одній команді це був хлопець з великим наплічником, з лептопом, одягнутий в зручний одяг. Він переносив на своїх плечах мініатюрну бабусю, водночас тримаючи в руці квіточку з бейджиком Green Peace.

Ногою він зупиняв машину ДАІ, заохочуючи до волонтерської співпраці міліцію. Мав великі вуха («почую кожного - допоможу всім!»), але ще більше серце, в центрі котрого – любов і Христос.

Волонтер іншої команди був зображений як козак (чіткий прояв національної приналежності не може не тішити), що символізувало свободу, силу, ініціативність, ревність, глибоку віру – найкращі риси українського козацтва, яке, мабуть, ніколи не здогадувалося, що в такій мірі колись надихатиме молодь до волонтерського руху.

Наступного дня керівники конференції розкрили стан волонтерського руху у світі.

Опісля розпочалася робота в групах: спершу – ознайомча розмова, коли кожен мав можливість розказати про свій досвід волонтерської заангажованості.

Далі – визначення проблем пасивності щодо волонтерства у нашому суспільстві. В переліку причин, чому в Україні існує низький рівень залучення до волонтерства прозвучали такі: байдужість; закритість; недовіра; амбітність; конкуренція; невміння й небажання бачити потреби інших людей та слухати; комплекс меншовартості; егоїзм; брак спілкування, поінформованості; відсутність обміну досвідом серед волонтерських організацій; брак солідарності та єдності в суспільстві; скептицизм; багато в чому зведена до формалізму віра в Бога.

Спонтанним переходом від однієї теми до іншої було чітко поставлене запитання: чому так відбувається? Які рішення можуть допомогти розв’язати ці проблеми, подолати перешкоди і знайти конструктивні рішення? Конференція від початку заохочувала мислити, орієнтуючись на практичне втілення ідей. Це дозволило з натхненням і неабияким задоволенням перейти до наступного етапу праці.

Організатори конференції розділили всіх на групи по троє осіб та поставили чітке завдання: вийти на вулиці міста Новояворівськ, знайти потребуючих і допомогти їм. Групи, за винятком декількох, об’єдналися, виходячи з міркувань, що за короткий час спільними зусиллями можна зробити більше добра.

Кольорові кульки оперативно надували хлопці-волонтери, а дівчата розмальовували та підписували «Усміхнись!». Люди реагували по-різному, але усіх дивувала щирість та безкорисливість служіння цих осіб, навіть таким малим, однак у своїй суті добрим вчинком. Особливо раділи діти, хоча, здається, найбільше задоволення отримали самі волонтери, вкотре підтверджуючи істину, що більшим щастям є давати, аніж отримувати.

Не менш цікавим був досвід тих осіб, які вирішили діяти окремими групами. Вони пропонували свою допомогу в лікарні, а також старенькій бабусі… але, отримавши відмови й подяку, змогли реалізувати своє прагнення волонтерського служіння у храмі.

Кожен виніс свій досвід з цього волонтерства, але відчувалася загальна атмосфера піднесення й умиротворення, немов би волонтери роздали щось значно більше, аніж кульки.

Ввечері чітко викристалізувались рішення – що потрібно робити, щоб об’єднати стихійні волонтерські акції, створити спільну платформу для діяльності, розпочинаючи формацію волонтерів і нової свідомості, котра кличе жити за Божою логікою і чинити в ім’я любові, а не вигоди. Учасники конференції запланували першу акцію, котру вже невдовзі проведуть у різних містах України.

Робота з відкритим серцем в єдиній команді додала наснаги і впевненості, що перші кроки об’єднаного волонтерського руху в Україні з Божого благословення і Йому на славу будуть мати значний резонанс у суспільстві в майбутньому.

Організатором конференції виступила Комісія у справах молоді Української Греко-Католицької Церкви.

Фото: Василь Пишкович