Яка модель громадянського суспільства могла б бути ідеальною в умовах існуючої в Україні системи соціально-політичних та економічних відносин? Істина народжується у дискусії. Мабуть тому відповідь на це питання шукали учасники подіумної дискусії на тему «Майбутнє громадянського суспільства в Україні: у пошуках ідеальної моделі розвитку», яка відбулася 21 квітня 2011 р. у приміщенні Київської торгово-промислової палати. Захід пройшов у рамках проекту «Модернізація України: візія майбутнього», який спільно реалізують Фонд імені Гайнріха Бьолля в Україні та інформаційно-аналітичний портал Політ.ua.

В Україні часто не розуміють, що таке громадянське суспільство

В Україні, як підмітив Віктор Андрусів, директор Інституту ДемАльянсу ім. Р.Шумана, не розуміють, що таке громадянське суспільство. Дуже часто його асоціюють із просто активними громадянами.

Для підтвердження чи спростування цієї тези, провела міні-соцопитування. Громадянське суспільство вустами пересічних українців – це «простий народ, який живе і немає якихось високих повноважень», «спільнота людей, які керуються певними спільними громадянськими правилами, громадянськими нормами і звичаями», «перш за все суспільство відповідальних людей, тобто людей, які здатні і хочуть своїми діями активно впливати на ситуацію в країні», «спільнота громад, утворена на принципах демократії, толерантності до чужих звичаїв і культур, в основу цінностей якої покладена людина, незалежно від того, до якої громади вона належить». Все ж таки твердження було не безпідставним.

«Суб’єктом громадянського суспільства, в першу чергу, є громадська організація», - пояснив В. Андрусів. Не можливо прогнозувати ідеальну модель розвитку ГС окремо від інших моделей: держави, світу тощо. Головна тенденція сьогодення – стрімкий процес глобалізації, який фактично «знищує» державу. За словами пана Віктора, ми вступаємо в епоху демонтажу держави, але поки що вона все ж залишається найбільшим організаційним і комунікаційним сервером, за винятком, можливо, facebook. Щодо українських реалій, держава ще й концентрує колосальну кількість зв’язків і можливостей: не існує горизонтальних зв’язків, всі зв’язки в суспільстві здійснюються через державу. У нас ще досі зберігається патерналізм як модель управління – «людина не йде в громадську організацію для вирішення своєї проблеми, а скоріше вона йде до держави».

До слова, за даними Інституту соціології НАН, 17% громадян України є членами громадських організацій, з них лише 2% – активні та аж 52% українців не довіряють ГО.

Суспільство невирішених проблем

На думку В. Андрусіва, існують два сценарії розвитку громадянського суспільства. Перший з них – негативний, який мало чим відрізняється від існуючого, як результат – деградація держави. За другим сценарієм, держава починає стимулювати саморозвиток і самоорганізацію, щоби все більше і більше передавати повноваження на рівень суспільства. Тож майбутнє громадянського суспільства – це розвиток ГО, які перебирають функції держави. Саме у цій моделі і вбачає ідеал Віктор Андрусів.

«На відміну від мого колеги, в усвідомленні ролі громадянського суспільства в сучасній Україні ні в якому разі не можна фокусуватися на офіційних, зареєстрованих, усталених громадських організаціях. Значно важливіше не просто зберегти, а й розвинути різноманітність форм існування та функціонування громадянського суспільства», - зауважила Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика. Натомість, щоб проілюструвати ідеальну модель розвитку майбутнього ГС, вона зупинилася на реаліях: «Офіційно проголошений курс на європейську інтеграцію, що передбачає не тільки потужну підтримку громадянського суспільства з боку держави та влади, а й розробку ефективних механізмів взаємодії». Проте в нашій країні спостерігається переважно протестний характер громадянського суспільства, який викликаний, в першу чергу, діями самої влади. «Інстинктивна реакція влади залякати, придушити та не допустити досягла зворотного ефекту – протестний потенціал ГС зростав і продовжує зростати», – підсумувала пані Наталя.

Для Володимира Фесенка, політолога, голови Центру прикладних політичних досліджень «Пента», громадянське суспільство – це суспільство активних громадян, які розуміють свої інтереси, вміють їх відстоювати, захищати, просувати та вміють впливати на владу; ідеал – це таке суспільство, де скоріше влада залежна від громадян. «Коли я кажу про громадянське суспільство, то я маю на увазі активну меншість. Не можуть усі громадяни, як правило, бути активними, розумними та впливати на суспільство. Але від того, якими є масштаби цієї меншості, залежить доля самого суспільства». Свій виступ пан Володимир присвятив проблемам нашого суспільства, без подолання яких, на його думку, не можна розраховувати не тільки на ідеальну, а й на більш-менш оптимальну модель розвитку громадянського суспільства:

• Ми бідне суспільство – новий середній клас складає 10-12%, бідний середній клас – 25-30%, бідні люди – більшу частину.
• Ми роз’єднане суспільство – в етнокультурному, політичному, соціальному сенсі, за ідентичністю тощо.
• Ми суспільство тотальної недовіри – не тільки державі та різним соціальним інститутам, українці не довіряють один одному.
• Ми розчароване суспільство – феномен останніх років.
• Ми безвідповідальне суспільство – громадяни не хочуть брати відповідальність за ті проблеми, які існують у соціумі.
• Ми амбівалентне суспільство – суспільство людей, які хочуть одночасно протилежних речей: демократії та сильної руки, бути в Європейському Союзі та союзі з Росією, ми позитивно ставимося до розвитку приватного підприємства, але категорично проти приватизації земель і великих підприємств тощо.

Ключовими умовами для подолання цих проблем – політичні зміни та децентралізація в широкому сенсі.

Як вважає Андрій Окара, політичний філософ, Москва, домінуючим та соціально-активним може стати «креативний клас» – люди, які створюють нові точки зростання в різних сферах: громадському русі, політиці тощо. І суспільство може ефективно розвиватися лише за тих умов, коли цей «креативний клас», що створює формат конкурентоздатності країни, стає вигодонабувачем, а держава – співучасником процесу розвитку. «Але це завдання, про яке я кажу, подібне до того як себе самого за волосся витягти з болота», - на «оптимістичній» ноті завершив свій виступ пан Андрій.

Третій сектор - для людей

Після виступів доповідачів, між ними й розгорнулася полеміка, на що деякі учасники зробили зауваження, адже дискусія нагадувала швидше лекцію і громадськість, яка прийшла, немала можливості висвітлити своє бачення щодо обговорюваної теми.

У свою чергу Кирило Молодико, кандидат юридичних наук, науковий консультант судді Конституційного Суду України, виступив на захист спікерів, пояснивши присутнім, що в міжнародній практиці існує така форма дискусії, коли громадськість приходить послухати експертів. Також він не підтримав думку, що держава стає архаїзмом і майбутнє за громадськими організаціями: «Є питання інфраструктури. Третій сектор не побудує стадіони, автодороги, газопроводи тощо. Є також речі, для яких потрібна або держава або великий бізнес, який також у деякій мірі спирається на потреби держави».

Учасники зійшлися на думці, що в українському суспільстві існує гостра проблема, коли створюють ГО як інструменти впливу для егоїстичних і групових інтересів: це і грантоїди, і рейдерські захоплення громадських рад, і штучна громадська активність.

«Мені здається, якщо суспільство не «виділяє» із себе демократію, як молюск – черепашку, то тоді ніяких змін не буде. Існує дуже велика небезпека реалізації громадянської суб’єктності в Україні, як, для прикладу, в Іраку та Лівії, на невластивій цій країні суб’єктні онтології. А невластива вона стає тому, що на неї впливають не внутрішньо, а зовнішньо. У нас дуже мало французів, щоби вводити французький досвід» - додав один з учасників.

«Проблема в тому, що фонди не оминули хвороб українського суспільства. Вони стали такими ж корумпованими. В певній мірі фонди визначають політику організацій. /…/ Громадські організації відірвані від громадськості. ГО потрібно йти в люди та пояснювати навіщо вони цим громадянам і що вони можуть зробити, щоб їм допомогти» – висловив свою думку Борис Васильківський, голова громадського об'єднання «Еко-право-Київ».

Держава = громадські організації

Як вважає Наталя Беліцер, громадянське суспільство в Україні вже є. І його розвитку заважає вкрай недосконале законодавство. Також вона спробувала реабілітувати дуже критичний погляд на грантоїдів, до яких автоматично зараховані, мабуть, всі організації, які виконують певні проекти за гроші від іноземних фондів: «Я була здивована, почувши, що ці організації виконують зарубіжні проекти, штучно намагаючись їх імпринтингувати в Україні. Це не так. Зарубіжні фонди оголошують конкурси на проекти, які самостійно розробляють українські організації».

«Нам дійсно потрібно шукати і вітчизняні джерела для різних форм діяльності громадянських інституцій. Держава також може бути таким джерелом, хоча там теж є проблема корупції. /…/ І найголовніше – це робота із пересічними громадянами. Погоджуюся з тим, що потрібно громадським організаціям перебирати функції держави. Але існує проблема: на скільки держава готова їх віддавати? /…/ Громадянське суспільство потрібно розвивати та мінімізувати ті проблемні питання, які виникають неминуче. Ми маємо ГС і його майбутнє залежить тільки від нас»,– підсумував Володимир Фесенко.

Істина в дискусії як народжується, так і помирає. Щоб уникнути останнього процесу, громадськості потрібно прикласти чималих зусиль для консолідації та спільно вирішувати ті гострі питання, які вони так часто обговорюють.