Керівники провідних вітчизняних благодійних фондів вперше спільно за круглим столом обговорювали питання благодійності в галузі охорони здоров’я та спробували об’єднати свої зусилля щодо наступних питань:

1. Яким чином вибір пріоритетів благодійних програм корегується благодійниками відповідно до стратегії держави у медичній сфері?
2. Наскільки благодійні програми благодійників впливають на доступність медичних послуг для пацієнта?
3. Чи не губляться кошти українських благодійників в океані витрат системи охорони здоров’я?
4. Яким чином налагодити участь сектору благодійництва в розробці державної політики у галузі охорони здоров’я задля забезпечення українських громадян належним рівнем медичним послуг?

До дискусії також активно долучилися представники Міністерства охорони здоров’я України, головного управління охорони здоров’я КМДА, а також інші фахівці галузі.

Благодійникам болить

У вітчизняних медичних закладах відсутнє поняття стратегічного планування розвитку закладу. Переважно лікарні знаходяться під керівництвом головних лікарів, які є професіоналами у своїй справі – медичній, і в більшості випадків не мають навичок професійного менеджменту. Тому, коли до них приходять благодійники і пропонують підтримку, вони, на жаль, не вміючи провести соціальну експертизу реальних потреб лікарні, називають термінові проблеми, які не торкаються і не вирішують системних питань. Такий підхід приводить до того, що через короткий проміжок часу лікарня опиняється перед тією ж самою проблемою, що і була.

«Останнім часом у мене постійно виникає відчуття, що ми гасимо пожежу, а системно нічого не змінюємо, - каже Голова Правління Всеукраїнського благодійного фонду Крона Олена Мацібох.- Кошти збираються, але нічого не змінюється. Є люди, які надавали значну благодійну протягом декількох років, але сьогодні вже не хочуть цього роботи, тому що не бачать змін. Чи є шляхи зробити ці системні зміни?»

Прикладом такої безсистемності дуже часто слугує доля медичного обладнання, придбаного та переданого до лікарні на благодійні кошти. Благодійники: гроші зібрали – обладнання купили – лікарні передали – донорам відзвітували. В кращому випадку його дійсно почали використовувати, і, навіть, безкоштовно, надаючи послуги пацієнтам. А ось про те, що підтримка цього обладнання, його ремонт, закупівля необхідних реагентів для роботи на ньому, може коштувати лікарні навіть більше коштів, ніж первинна його вартість, - не подумали. Лікарня цих грошей не має – держава додаткових коштів не виділяє, тому що в бюджеті їх попередньо закладено не було. І виявляється, що таке необхідне і коштовне обладнання прибивається пилом у стінах лікарні.

Або інший приклад: благодійник розпочинає збір коштів на медичний заклад, який держава планує закрити. Гроші зібрали – витратили – а заклад все одно закрили… Тому, питання проведення соціальної експертизи реальних потреб медичного закладу є вкрай важливим і дуже актуальним як для благодійників, медичних закладів, так і для самої держави.

Досвідчені благодійники радять: плануючи співпрацю з медичним закладом завжди потрібно наперед подумати про подальшу долю благодійного проекту. А для цього без державної підтримки – нікуди. Саме держава має гарантувати утримання та підтримку майбутньому, і мінімальний внесок держави в цей проект має бути не менше 20%. Без цього навіть починати не варто.

А поки що благодійники просто просять, щоб держава хоча б не заважала допомагати…

Опікунська рада як фандрайзенговий відділ лікарні

У закордонних лікарнях, що знаходяться в США, Німеччині, Великобританії тощо, існують відділи з фандрейзингу, які професійно і постійно займаються пошуком необхідних ресурсів для медичних закладів. Ці фандрейзингові кампанії базуються на стратегії розвитку закладу і мають як короткострокові програми залучення коштів на нагальні проблеми, так і довгострокові, спрямовані на системні зміни.

Вітчизняні медичні заклади також починають апробовувати та впроваджувати схожий досвід. Тільки в українському випадку роль фандрейзингових відділів починають відігравати опікунські ради – органи, створені при лікарнях з числа поважних представників громади (журналісти, громадські та релігійні діячі, представники місцевої влади тощо), які допомагають лікарні у пошуках ресурсів. Такий підхід було запропоновано Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000», коли створення опікунської ради стало необхідною умовою для тих лікарень, які бажали отримувати від Фонду благодійну допомогу.

І це спрацювало. Опікунські ради не лише знаходять такі необхідні кошти на допомогу пацієнтам, але і виступають лобістами та адвокатами інтересів медичного закладу перед державою.

" Сьогодні завдяки зусиллям опікунської ради Центру дитячої онкогематології і трансплантації кісткового мозку НДСЛ “ОХМАТДИТ” вирішується дуже багато питань, які лікарі Центру самостійно вирішити не в змозі”,“ - зазначила Оксана Корчинська, голова опікунської ради цього Центру. - “Проте, щоб вам почали вірити та відкривати на зустріч двері, слід стати людиною, якій просто болить, і яка дійсно хоче допомогти. Необхідно забути про регалії та звання, слід забути про визнання та нагороди. Треба просто робити добру і таку вкрай необхідну справу”.

Хоча, як зазначають представники опікунських рад лікарень, щоб бути ефективним, треба починати залучати пацієнтів у якості партнерів до лобістських кампаній. Поки що український пацієнт - лише отримувач благодійної допомоги, але він також має бути зацікавлений, щоб державна система повернулася до нагальних потреб медичного закладу. В Охматдиті є благодійник, який допомагає дітям, хворим на рак, вже протягом 16 років. І нещодавно навіть він спитав Опікунську раду: «Ну коли ви вже будете виводити мам на вулицю? Єдина можливість, зробити хоч якість зміні в цій державі – це громадська активність».

«Слабке партнерство зі ЗМІ – ось ще одна наша проблема», - каже Сергій Сошинський, президент Міжнародного благодійного фонду “Здоров’я українського народу”,-«необхідно переконувати громадськість на користь системної благодійності. Ми маємо викликати представників міністерства на переговори. Але, на жаль, нас більше розглядають як джерело надходжень, а не як силу, яка може щось змінити».

Наступні кроки

«Всі учасники Відвертої розмови зазначили про необхідність узгодження своїх дій, про їх координацію. Адже без цього жодних системних змін, нехай навіть невеликих, зробити не можливо. І наразі Український форум благодійників узагальнює результати зустрічі та готує пропозиції щодо продовження дискусії, яка б у майбутньому перетворилася в активну практичну роботу над якісними змінами в медичній сфері. Ми готові стати тим майданчиком, на якому українські благодійники зможуть робити наступні кроки щодо координації своєї благодійної діяльності у галузі охорони здоров’я», - каже Анна Гулевська-Черниш, директор Українського форуму благодійників.

І якщо хтось за певних обставин не зміг взяти участь у Відвертій розмові 20 квітня, але кому питання взаємодії благодійників та сектору охорони здоров’я болить,- зголошуйтеся до Форуму та долучайтеся до вже розпочатої дискусії.