«Перша вітчизняна. Другий фронт»: історії тих, хто волонтерує в зоні АТО

Історії п’яти волонтерських груп, які їздять безпосередньо на фронт і забезпечують бійців АТО усім необхідним, «переказала» журналістка телеканалу ICTV Ірина Соломко у своєму фільмі «Перша вітчизняна. Другий фронт». Імпровізовану презентацію стрічки за участі авторки та волонтерів організували в одному зі столичних кафе.

«Мені здається, я ніколи не був щасливішим, ніж зараз. Бо я на своєму місці», – каже у кадрі волонтер Віталій Дейнега, який за допопомогою фонду «Вернись живым» витратив понад шість мільйонів гривень на тепловізори та іншу амуніцію, яка допомагає українській армії краще бачити, чути й захищатися. 

Здавалося б, парадокс – яке щастя на війні? Але кожен із волонтерів, про яких йдеться у стрічці, без роздумів віддає себе обраній справі.

«Скільки б ми чого не привезли, завжди треба більше, у нас в черзі десятки підрозділів. На всіх одразу не вистачає, – у Віталія зрадливо тремтить голос. – Ось, не можу досі додзвонитися до своїх хлопців... Знаю одне: якщо я не привезу Толіку рацію, цього не зробить ніхто», – каже волонтер, ховаючи сльози.

«Роблю це, бо не можу не робити. Необхідно допомагати тим, хто там воює, щоб завтра не довелося брати зброю в інших містах. Там не страшно, страшно тут», – говорить інший герой стрічки Роман із Харкова. Місто, де проросійські погляди нікого не дивували, за його словами, потроху прокидається, бо люди розуміють серйозність загрози. 

За сміливість і самовідданість воїни вважають волонтерів своїми братами по зброї, відверто захоплюються подвигами цивільних, про що охоче говорять на камеру.

Волонтерка Іра має маленьку донечку, яка щовечора чекає на неї вдома. Незважаючи на свій вік, дитина розуміє, яку важливу справу робить її мама, котра волонтерує в центральному військовому госпіталі.

Інший волонтер Олег дбає про харчування бійців на передовій, де чатує найбільша небезпека. Туди везе повний мікроавтобус провіанту, звідти нерідко на прохання хлопців «двохсотих». Бюрократична система не дуже поспішає вирішувати питання тих, хто відійшов в інший світ, обороняючи країну. Але від цього проблеми не зникають, і їх на свої плечі добровільно перекладають ті, кому байдуже до процедур, тендерів, хто не шукає оплати за свою працю й у кого болить серце за долю інших.

«Як можна бути осторонь, коли в країні йде війна? Треба хоч якось їм допомогти», – розказує про свою мотивацію Олег.

Натомість бійці, всупереч мріям і фантазіям вищого керівництва Міноборони, наголошують: без волонтерської участі їм би були непереливки.

Крайня, бо на війні не кажуть слова «остання», історія у фільмі – про волонтерів-медиків Ольгу та Іллю. На свій страх і ризик ті їздять і забирають із найгарячіших місць поранених, оперативно доставляючи їх до лікарень, де можуть надати кваліфіковану допомогу. 

«Цей спільний хрест, який ми несемо з нашою армією, об'єднує. Ми тут як одна велика родина», – наголошує Ілля. 

І справді, на фронті надто гостре відчуття спільності. Тут, як ніде, відчувається сутність людини, її щирість. Те, чого не вистачає у мирному житті, де справжнє тоне за напускними цінностями, тут виливається через край. 

Напевно, у пошуках правди і стають на небезпечний шлях до війни цивільні люди. І за неї ж, за правду, воюють там кращі українські чоловіки.

Під час перегляду фільму важко було стримати емоції, і неважливо, що більшість присутніх на власні очі бачили багато й самі є активними учасниками процесу підтримки фронту. Симптоматично, що на фронті по-справжньому радіють дитячим малюнкам і найбільше цінують нематеріальні речі: увагу, підтримку й розуміння. 

Контакти

Чи вважаєте цей матеріал корисним? + Так 3  - Нi  

Коментарі

Ірина Безгіна   1029 днів тому   #  

волонтер,это не просто бесплатная работа,это благородная работа для тех,кто не может ее сделать самим,типа дети,старички,животные.если в бочке есть дыра и из нее постоянно вытекает,а вода нужна всем,но некогда ее затыкать тем кто за это отвечает или кому это наиболее надо,вопрос-будет ли называться волонтерством наливание в драную бочку воды?и достоин ли этот труд награды и благодарностей?

  •   Пiдписатися на новi
Ігор Алексєєв   1023 дні тому   #  

Дуже радий, що згадали мого земляка Романа. Він робить чи не найбільше у двомільйонному місті для забезпечення фронту, і долучився до цієї діяльности дуже давно, мабуть теж найпершим.
Людина таких якостей (інші згадані тут волонтери - очевидно такі ж) повинна займати високу посаду.

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.