+ Пiдписатися
Наприкінці дев’яностих ЗУРЦ відвідала делегація з Німеччини. У складі цієї делегації, зокрема, були особи, що займались доставкою в Україну гуманітарної допомоги. В рамках їхнього перебування вони попросили організувати візит в одну з церковних громад Львова. Я запросив їх до храму, який в той час відвідував. Під час зустрічі з парохом, вони його запитали, які він ставиться до гуманітарної допомоги, яка находить в Україну. Він почав дякувати, але на його обличчі з’явився сумнів, який незабаром був озвучений: “В деяких випадках ця допомога культивує серед нашого населення дух жебрацтва. Вони чекають чергової подачки, замість того, щоб взяти відповідальність за свою долю в свої руки.”
Я був здивований почути таке, та ще й з уст священника. Але як завжди в таких випадках трапляється, незабаром на власному досвіді я пережив його відчуття.
В мене був товариш. Він був дуже талановитий, але з ним траплялись життєві негаразди у всіх сферах життя. У критичний момент ми з друзями йому завжди допомагали, хто чим міг, в тому числі і грошима. Через деякий час він просто став приходити, щоб отримати чергову порцію коштів. Ми схаменулись, але було вже пізно. Краще ми б йому не допомагали.
Коментарі
є одна категорія населення - діти-сироти, що знаходяться в інтернатах, у них описаний "дух жабрацтва" культивується найсильніше, і державою, і "благодійниками". замість того, щоб вчити їх всього досягати самотужки, що в житті після закінчення інтернату їм знадобиться як нікому, навпаки привчають до "халяви", що всі їм щось винні. потім вони дуже часто й стають злодіями, адже самі досягати нічого не вміють і вважають що мають право вкрасти.
Хочу додати до коментаря Михайла щодо дітей-сиріт та духу жербацтва. Дуже часто, навіть від представників громадських організацій, я чую, що з цими дітьми з інтернатів не можливо працювати, у них споживацьке ставлення, вони тільки від нас вимагають. А чи винні ці діти у цьому? Напевно, що ні. Ми самі часто допомогою вважаємо щось купити і привезти цій дитині в інтернат. Ми купуємо цукерки, книжки, іграшки і навіть телефони і ноутбуки. Але набагато краще було б одного дня просто взяти дитину з інтернату і привести у свій офіс, показати де і як люди працюють. Замість того, щоб купувати і просто передавати книжки дітям в інтернати, якщо справді хочете допомогти - візьміть дитину і виберіть з нею книжку, не вирішуйте за неї. Більше про це та можливі форми підготовки дітей, які виховуються в інтернатах, до самостійного життя можна почитати http://www.everychild.org.ua/upload/library/prava_ditey_02(10).pdf
І якщо є бажання, можна стати волонтером у "День спілкування та вражень" або наставником у рамках проекту "Впевнений старт" Партнерства "Кожній дитині".
класна ініціатива!
подумати тільки: діти, які живуть вдома, бачать що їхні батьки кожного дня ходять на роботу, приходять пізно і втомлені, хтось і вдома працює, батьки розповідають дітям як вони заробляють гроші, приводять інколи до себе на роботу. то ж діти і знають, звідки береться їжа, одяг, іграшки і т.п. - їх купують на чесно зароблені гроші.
а що знає дитина з інтернату? їжа береться в їдальні, іграшки привозять спонсори...
найбільшою користю для дитини буде дійсно повести на виробництво, розповісти та показати звідки люди беруть гроші на існування.
дякую що займаєтесь цією проблемою!
Життєві історії
Ми - країна жебраків
http://golossokal.com.ua/gytjevi-istorii/mi-kra-na-zhebrakiv.html
Пані Василино, я б хотіла стати волонтеркою у "День спілкування та вражень". Це буде у м.Києві? мій тел.099-210-66-06. І де більш детально можна ознайомитися з програмою, змістом цього дня. Дякую!
"Краще ми б йому не допомагали." Я це дуже добре розумію, бо неодноразово потрапляла в такі ситуації.