У День Знань хотів би розпочати свій блог словами Пауло Фрейре з твору „Педагогіка пригноблених”: „…лідери йдуть до людей не з тим, щоб принести їм ідею „рятунку”, а з тим, щоб дізнатися за допомогою діалогу з ними їхню об’єктивну ситуацію та їхнє усвідомлення цієї ситуації – різні рівні сприйняття самих себе і світу, у якому і з яким вони існують. Неможливо очікувати позитивних результатів від програми освітніх чи політичних дій, неспроможної віддати належне індивідуальному баченню світу цими людьми. Така програма являє собою культурну агресію, попри всі добрі наміри.”

Виходячи з цього можна стверджувати, що намагання громадськими організаціями, нав’язати для населення певні теми для навчання та розвитку, не запитавши саме населення, а що воно думає з цього приводу, є культурною агресією. Такий стан зумовлений тим, що на превеликий жаль останнім часом в громадському секторі надається перевага експертам-інтелектуалам і нехтується участь простих людей. Хоча зараз дуже багато на різних рівнях говорять про залучення громадян. Але в більшості таких випадків доводиться мати справу не з справжньою участю, а з її неповноцінними замінниками.

Що робити в такій ситуації, як діяти? Підказку можна шукати у вітчизняній чи європейській історії. Народні школи, які створювались з власної ініціативи місцевих громад, ставали джерелами знань та інформації про економічні та суспільні зміни. За посередництвом бесід, дискусій, лекцій слухачі дізнавались більше про себе, суспільні стосунки, культуру, економіку, знайомились з новими технологіями. Концепція народного університету (школи) базується на п’яти принципах, викладених датським священником і громадським діячем Миколою Фридериком Северином Ґрундтвіґом (1783 – 1872):

Живе слово
Пожиттєва освіта
Просвіта населення
Створення умов для спільного навчання
Віра в мудрість народу

Класичні освітні ідеали епохи Відродження, грецька література і мистецтво, латина і історія Риму були на його думку засобом, за допомогою якого еліти тримали свої привілеї і тримали на дистанції простий народ для того, щоб виключити їх з задекларованого рівного права і позбавити їх можливості розвитку в матеріальному житті і духовному, політичному та культурному, можливості реалізовувати власні ініціативи.

У кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. просвітництвом у форматі народних шкіл для дорослих займалися українські товариства «Сільський господар» і «Просвіта», відомі приклади освіти, організованої у формі шкіл для дорослих у громадах по усій Україні. Сьогодні ніхто не зможе заперечити того величезного позитивного впливу цих організацій на свідомість, громадянську позицію і економічний стан цілих поколінь українців. Отож більші знання та досвід накладають на нас, представників громадського сектору лише більшу відповідальність і вимагають вдвічі більшої активності. Потрібно йти в громаду, вчитись у простих людей, у простих селян, робітників і лише тоді вони будуть вчитися у нас.

P.S. Можливо, я також нав'язую свою тему?