Всеукраїнська волонтерська програма в розпал активної підготовки до офлайн активностей раптом опинилася, як і весь світ, за зачиненими дверима, але не розгубилася. Читайте в історії ініціативи «Будуємо Україну Разом», як розробити швидкий план дій, переформатувати діяльність і пройти випробування на міцність.

***

П’ять років поспіль весна для БУРу була початком активного волонтерського сезону: запуск анкет, пошук волонтерів, робота з координаторами таборів, планування активностей. Березень-травень 2020-го теж передбачали збільшення швидкості, але все сталося інакше – планувати офлайн активності в умовах невизначеності важко, тому ми сповільнили темп і вирішили максимально відреагувати на ситуацію, спричинену пандемією.

Рішення, які паралельно стали для нас викликами: переформатувати БУРтабори в онлайн, запустити акцію зі збору коштів для допомоги лікарям «Лікуємо Україну Разом» і зробити ставку на сильну комунікацію з аудиторією.

БУРтабір офлайн vs БУРтабір онлайн

Цього року БУРтабори мали починатися в травні. В умовах карантину це стало неможливим, тому команда вирішила спробувати формат онлайну. Наш перший експериментальний табір мав декілька переваг над класичним: необмежена кількість учасників, можливість брати участь, не виходячи з дому, жодних обмежень по віку. В результаті ми отримали понад 600 заявок.

Якщо під час класичних таборів на волонтерів чекає і фізична праця, і культурно-освітні активності, то в онлайн таборі ми сконцентрувалися лише на другому. Команда хотіла максимально повторити і передати атмосферу класичного табору, тому вирішила прив’язати табір до локації – Львів, а за основу взяла наш звичний розпорядок дня: руханка, будівельні майстер-класи в першій половині дня, лекції та мандри – в другій. Розділили програму на тематичні блоки, запросили спікерів, навчилися керувати Zoom-конференціями і ввімкнули режим хвилювання від очікування невідомого.

Але заявки приходили швидкими темпами, Telegram-канал наповнювався анонсами програми, волонтерський чат поступово ставав все активнiшим (канал і чат створили спеціально під онлайн табір) – і ми стартували. П’ять днів руханок, прямих ефірів в Instagram, будівельні майстерки, лекції про екологію, соціальне підприємництво, молодіжні ініціативи, онлайн-екскурсія Львовом, камерні вечори в Zoom за рефлексіями та спільна ватра.

Учасники активно взаємодіяли, ми підсилювали зв’язок між ними онлайн знайомством, враховуючи їхні зацікавлення, формували, а часом і коригували програму. Спілкування в режимі реального часу підсилювало відчуття присутності, а онлайн-екскурсії в ресайклінг майстерню на території старого заводу чи екскурсія Львовом (в рамках проєкту Ukraїner) додавали локального шарму.

«Коли мені озвучили цю ідею, я не одразу повірила, не перейнялася нею, але вирішила спробувати. Бо коли з початком карантину все зупинилося, було страшно завмерти разом зі світом, хотілося продовжувати рух, нехай і онлайн. Та вже з перших зустрічей онлайн табору зрозуміла, що всі ці перешкоди, стереотипи про те, що «це зовсім не ті відчуття», «волонтерам не зайде», насправді лише в моїй голові. Учасники знайомилися, приходили до нас на руханки, рефлексії чи лекції і створювали атмосферу офлайн табору. Ми навіть танцювали в Zoom! Тому я дуже швидко зрозуміла, що мені потрібно зібратися і вивчити різні онлайн інструмени», – коментує координаторка табору Анастасія Драчук.

Після завершення онлайн табору посипалися прохання зробити ще, тому ми вирішили не зупинятися і запланували ще два. Перший табір дав зрозуміти, що потрібно змінювати формат і для кращого ефекту обмежити кількість учасників. БУРтабір онлайн 2.0 мав одну наскрізну тему – громадський активізм. Цього разу ми розібрали її детально: лектори з власного досвіду розповідали, як працює громадський бюджет, як створити ГО чи запустити ініціативу, де брати кошти на соціальні проєкти.

А от БУРтабір онлайн 3.0 – випускний. І не тому, що він завершальний у цьому табірному онлайн марафоні, а тому, що присвячений тим, хто цього року закінчує школу. В цього табору незвичний формат, бо, крім можливості відсвяткувати онлайн випускний із однолітками зі всієї України, ми запропонували, замість придбання випускної сукні чи костюму, одягнути медика з районної поліклініки або бригади швидкої допомоги.

Цей табір – можливість відсвяткувати випускний доброю справою. Протягом тижня випускники спілкуються між собою, а паралельно гуртують навколо себе однолітків і разом збирають кошти на захисні костюми для лікарів. Який вплив матиме такий формат, зможемо сказати згодом – табір ще триває, тому зарано робити висновки.

Лікуємо Україну Разом

Ми думали, як об’єднати силу нашої спільноти і допомогти тим, хто в час пандемії щоденно ризикує захворіти, – лікарям. За п’ять років діяльності БУР відвідав 62 міста/села, а цього року планує 13 – разом 75 малих населених пунктів, де рівень самоорганізації бізнесу та громадськості нижчий, ніж у великих містах. Тому ми вирішили спрямувати зусилля і зібрані кошти на допомогу саме туди: закупили захисні щитки, які створюють наші друзі із «Платформи Острів» та відправили в районні лікарні.

«Моя найближча подруга працює сімейною лікаркою в Острозі – мабуть, це і стало такою особистою мотивацією розпочати збір коштів на потреби локальних медичних закладів. Зазвичай я організовую краудфандинг на потреби культурної сфери міста – для мене це легко та зрозуміло. У цьому ж випадку було багато мотивації, але ще більше страху і відповідальності, бо ти чітко розумієш, що від швидкості збору коштів може залежати життя. Я вірю в те, що кожна гривня важлива, бо коли людина її дає, вона відчуває свою залученість, вплив на загальну ситуацію, тому ця моя включеність у процес допомоги локальним лікарням допомогла прийняти ситуацію, не намагатися закрити на неї очі, а робити маленькі кроки, які точно вже зберегли не одне життя», – поділилася адміністраторка БУРтаборів Анастасія Драчук, яка координувала процес збору коштів та доставки щитків лікарям в Острозі.

Комунікації

У часи кризи потоки інформації стають неконтрольованими, часто потрібно докласти багато зусиль, щоб перевірити, чи перед очима не черговий фейк. Це втомлює – мабуть, тому багато хто практикував інформаційний детокс під час карантину. Щоб тримати нашу аудиторію в тонусі, ми зробили ставку на комунікації і почали використовувати їх по-максимуму: віддали ведення Instagram stories команді (щодня протягом тижня хтось інший показував, як проживає карантин, як організовує роботу і що допомагає не панікувати), продукували багато візуалу і чіткі меседжі.

У Львові ми повсякчас спостерігали порушення правил карантину і зіштовхувалися з нерозумінням карантинних обмежень, тому розробили серію інформаційних плакатів із чіткими короткими меседжами: «Збережи себе сьогодні, щоб будувати Україну разом завтра» тощо. Плакати були у вільному доступі – кожен міг роздрукувати та розповсюдити їх у себе в місті/селі.

Упродовж двох місяців ми тримали руку на пульсі, публікували актуальне та корисне, запитували у спільноти чого бракує, враховували це в майбутніх комунікаціях. Ще ніколи наша команда не була настільки присутня і видима онлайн. Але найяскравішими були вечори чи ефіри, коли активну і, чи не головну, роль виконувала аудиторія. Ми давали простір і майданчик для ініціативи – стати лектором на БУРtalks, заграти на онлайн ватрі, провести йогу чи зібрати волонтерів табору на онлайн мафію. Зрештою, все, чого потребували люди (аудиторія, волонтери, спільнота, команда), – спілкування та підтримка навіть на відстані.

БУР не ставив за мету змінювати спектр діяльності, навпаки – об’єднати ресурси (спільнота, інструменти комунікації, командна включеність) і максимально ефективно відреагувати на ситуацію. Здається, нам вдалося.