•  

Вікторія Зоріна: як не жити минулим та будувати життя на новому місці

Моє життя, як і життя багатьох інших жителів Донбасу, можна умовно поділити на «до» та «після». «До» – це звичайне собі життя у Донецьку: робота вчителем, психологом, заступником директора, спеціалістом у відділі освіти, навчання у аспірантурі, виховання своїх п’ятьох дітей, будування щасливих планів на майбутнє.

***

Раптом сталося щось незрозуміле, невимовно жахливе: постріли, вибухи, кров, смерть… «Найяскравішим» спогадом того жахіття є безкінечне сидіння в підвалі з дітьми та думка «Господи, нехай пронесе!» під час виїзду з рідного міста.

«Після» прийшло не відразу. Не залишала думка, що це все якась страшна помилка, що все це дуже скоро виправиться, і ми зможемо повернутися додому.

Але час минав і я розуміла, що жити минулим не можна, досить жаліти себе, потрібно будувати  життя на новому місці. Почала цікавитися  долею інших своїх земляків.  Виявилося, що у нас спільні проблеми, які потрібно вирішувати разом. Так з’явилася спочатку ініціативна волонтерська група, згодом – зареєстрована  громадська організація   «Відкрий серце». Починали із звичайних речей: гуманітарної, соціальної  допомоги сім’ям з дітьми, пенсіонерам, інвалідам; потім зрозуміли, що можна й треба робити щось корисне і для місцевих жителів громади, де зараз проживаємо. Так з’явилась у нашому місті соціальна міні-пральня, кімната «Простір-HAB», де збираються для проведення своїх зустрічей, тренінгів, занять дорослі та діти нашої громади, безліч цікавих та корисних проектів із залученням наших друзів та партнерів.

І в моєму особистому житті теж сталися зміни: влаштувалась на роботу за спеціальністю, змогла закінчити аспірантуру й нарешті успішно захистити свою кандидатську. Діти знайшли нових друзів, відвідують різноманітні цікаві гуртки та секції, полюбляють подорожувати, допомагають мені у громадській діяльності. 

Коли мені говорять, що я не схожа на засмучену переселенку-матір п’ятьох дітей, посміхаюся у відповідь. Тому що винесла для себе основний  урок, якому навчила мене доля протягом останніх трьох років: «Головний подарунок від Бога – то життя! Треба цінувати його та поспішати жити не тільки для себе, але для інших».

А ще дуже важливо за жалінням про минуле чи «важливими» надіями на майбутнє навчитися не проґавити теперішнє, бо саме воно й і є - наше таке різнобарвне, цікаве та незвичайне життя.

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 0  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.