В музеї історії Києва 11 лютого провідні журналісти, публіцисти й політологи разом із активною громадськістю намагалися знайти відповідь на запитання «Як Україні перемогти у війні?». Відкрита дискусія відбулася з ініціативи представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.

Під час першої частини дискусії власну позицію щодо подальшої стратегії повернення Криму і Донбасу, а також можливостей України вирішити кризу на свою користь і запобігти гуманітарній катастрофі висловили журналіст, публіцист Віталій Портніков; головний редактор порталу «Лівий берег» Соня Кошкіна; голова правління Фонду імені Гайнріха Бьолля Ральф Фюкс; бізнесмен, співзасновник громадянської платформи «Нова Країна» Валерій Пекар. Модерував дискусію керівник Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні Кирило Савін.

Першим слово взяв Віталій Портніков, який провів паралель між російсько-українською війною і конфліктом в арабо-ізраїльському світі. Спікер наголосив, що Ізраїль спочатку приклав власних зусиль і твердо продемонстрував прагнення до перемоги над ворогом, а вже потім отримав зовнішню допомогу від союзників.

Майдан, на думку публіциста, – перший історичний шанс українського народу оформитися як політична нація, щоб побудувати європейську цивілізовану державу. «З 1 грудня 2013 року фактично розпочалася наша війна за незалежність, через яку проходила кожна європейська держава, – зазначив Віталій Портніков. – Тепер зрозуміло, що 22 лютого 2014 року був далеко не кінець. Тоді ми опинилися сам-на-сам зі своєю долею. Однак у результаті перемоги Майдану скинули лише маріонеткову адміністрацію, зараз же боремося проти голови дракона – її господарів».

Далі висловилася Соня Кошкіна, яка зауважила, що не вірить у якісний результат Мінської зустрічі. На її думку, Мінськ – лише час для перегрупування сил.

Валерій Пекар охарактеризував події на Майдані як «троїсту революцію»: економічна революція (середнього класу проти неофеодалізму); антиколоніальна, антиімперська революція (як завершення національно-визвольної війни українського народу) та революція ментальності (так звана революція гідності). Пан Валерій наголосив на тому, що революції ніколи не закінчуються мирно – імперії не відпускають своїх колонії без пролитої крові. Нинішня російсько-українська війна і Майдан – цілісний і логічний, якщо не закономірний, процес.

Реформи гальмуються зсередини. Інша проблема – для населення Донбасу і Криму європейська Україна чужа. Безумовно, після повернення цих земель постане необхідність тривалого виховного процесу.

Врешті, Валерій Пекар закінчив свою промову оптимістично: «Анексувавши Крим і Донбас, Путін запустив зворотній процес. Самосвідомість українців і відособлення від «російської колиски» лише зросла. А значить – військова стратегія Путіна зіграла проти його політичної стратегії».

Давши відверту оцінку діям європейських політиків, Ральф Фюкс також висловив свою прихильність до України. Він пояснив, чому Європа вагається. З одного боку, зростає розуміння, що українсько-російський воєнний конфлікт може призвести до руйнування системи колективної безпеки в Європі. З іншого – є низка факторів, які впливають на позицію європейських політиків, зокрема, йдеться про економіку. Для прикладу, лише німцям належить шість тисяч підприємств, які мають свої активи в російському бізнесі. Другий фактор – страх бути втягненими у воєнний конфлікт проти ядерної держави. Саме тому західні політики відкидають ідею постачання зброї в Україну. Очевидно, європейці будь-що намагаються знайти політичне (!) вирішення проблеми, значною мірою за рахунок європейських амбіцій Києва.

Підсумовуючи, Ральф Фюнс зазначив: «Щоб перемогти у війні, Україна повинна шляхом проведення економічних реформ зламати олігархічні традиції, очистити судову владу та позбутися корупції. Європа ж, в свою чергу, має чинити тиск на Росію, підтримуючи Україну економічно. Реформи в Україні, проведені в солідарності та за підтримки Заходу, сприятимуть досягненню стратегічної мети – вижити до того, як загине «ведмідь».